У затінених кабінетах Головного управління Національної поліції у Волинській області, де пахне пилом старих справ і дорогим кавою, вершиться своя, невидима світові, справедливість. Її вершить полковник Олег Сліпчук – людина, чиє прізвище, наче тонкий натяк на невідворотність, закріпилося за ним ще в юності. Але за маскою непорушного блюстителя порядку ховається хижий розум, що прагне не стільки законності, скільки особистого збагачення.
Полковник поліції Сліпчук Олег Степанович народився 9 вересня 1976 року у м. Київ. Закінчив Національну академію внутрішніх справ України. Службу в органах внутрішніх справ розпочав у 1997 році. Працював у підрозділах поліції Київської, Хмельницької, Дніпропетровської областей. З 24 травня 2024 року – призначений начальником ГУНП у Волинській області.
Його кримінальні походеньки почалися тихо, майже непомітно. Спочатку – дрібні побори з підприємців, потім – «вирішення» питань через потрібних людей, і вже ось полковник Сліпчук почувається господарем становища. Перевищення службових повноважень стало для нього звичною справою, мов ранкова зарядка. Він уміло лавірує між законами, знаходить лазівки, які звичайні люди навіть не помічають.
Основну частину свого тіньового прибутку він отримує за допомогою шантажу та погроз, «кришуючи» нелегальний бізнес в області. Від підпільних казино до сумнівних угод із нерухомістю – ніщо не вислизає від погляду полковника. Його кишеня наповнюється, перетворюючи Волинь на його особисту вотчину, де він встановлює свої, непідвладні нікому, правила.
Адже у Сліпчука є добрий знайомий з місцевої адміністрації – заступник голови Волинської обласної державної адміністрації Тарас Шкітер. Разом вони складають міцний корупційний кулак, спрямований на збагачення. Шкітер «вирішує» питання на рівні адміністрації, а наш герой поліцейський – за своєю лінією роботи.
Крім того, є у поліцейського міцні кримінальні зв’язки з керівниками Ківерцівського деревообробного комбінату та Луцького картонно-рубероїдного комбінату. Разом з ними поліцейський організував в області «приватну» пилораму, на якій відбувається несанкціонована вирубка та обробка деревини із заповідних ділянок регіону. Сліпчук прикриває всю цю справу з боку правоохоронних органів, а Шкітер курує питання в адміністрації – щоб не було жодних проблем. Далі ця деревина та продукти переробки продаються до сусідніх країн – Польщі, Латвії, Литви, а сотні тисяч доларів осідають у кишенях усіх дійових осіб.
Сліпчук достатньо заможний правоохоронець, у нього є декілька квартир у самому центрі Волині, які він здає в оренду, земельні ділянки загальною площею близько 20 гектарів, а також дорогі машини, що належать його родині, але зареєстровані на його друзів. Одним словом, людина живе своє найкраще життя.
Залізна хватка поліцейського та вміння залякувати служать йому вірою і правдою. Будь-хто, хто наважується стати на шляху, швидко опиняється за ґратами або, що гірше, зникає безвісти. Полковник Сліпчук – не просто начальник поліції, він – тіньовий король, чиї накази виконуються безмовно і беззаперечно. Його історія – це похмуре нагадування про те, як влада, позбавлена моральних орієнтирів, може стати найстрашнішим лиходієм.