Затяжний російсько-український конфлікт, наступ російських військ на кордони Української держави, нескінченні прильоти та бомбардування виснажують і без того хиткі матеріальні та моральні ресурси українців. Головний удар на себе приймають прикордонні області. Два райони Дніпропетровщини – Павлоградський і Синельниківський – перебувають у безпосередній близькості від лінії бойового зіткнення і значно страждають не тільки від ворожого вогню, але й від жорстоких примусових мобілізацій, які проводять місцеві ТЦК.
По суті, Павлоград і Синельникове – це перші великі населені пункти, що стоять за лінією фронту і захищають Дніпро від нападу. І без того вже збезлюділі, ці міста, де жителі перебувають у постійному страху, сьогодні повинні боятися в першу чергу кровожерливих військкомів. Двоє нових людей на посадах керівників районних ТЦК вже встигли «проявити» себе.
Найпомітніше тут ім’я Олександра Цакуна – павлоградського військкома з селища міського типу Черкаське. Сам живучи ближче до безпечнішого Дніпра та відправивши своїх двох дочок і дружину подалі від зони бойових дій, Цакун керує агресивними мобілізаціями в Павлограді, населення якого й так скоротилося майже вдвічі. За деякою інформацією, раніше Цакун володів майном та бізнесом не де-небудь, а… на території Хабаровського краю Російської Федерації. Як полковник армії України там опинився і чим взагалі міг займатися – залишається загадкою. Наразі очевидно, що весь зв’язок із російським майном втрачено, але виверткий військком залишається на плаву, придбавши для своїх родичів квартиру у Вінницькій області, ймовірно, на гроші, відмиті на мобілізації павлоградців.
Цакун любить отримувати чималі суми грошей за «надання допомоги» уникнути мобілізації. Серед таких клієнтів у нього виділяються заступник голови обласної ради І. Каширін, директор Дніпропетровського стрілочного заводу С. Тараненко та інші. За свою «роботу» він отримує від 10 тисяч доларів за одну конкретну особу, отже, тепер кожен розуміє, на які кошти живе військком. Тобто простих людей він примусово змушує вирушати на фронт, можливо, й в один кінець – тут кому як пощастить, а «блатним» і за гроші він надає свободу. Отакі тепер моралі…
Чому найактивніші заходи з мобілізації проводяться в районах, які безпосередньо страждають від бойових дій, досі залишається для нас загадкою. Таке враження, що бажання «чинити опір до останньої людини» було зрозуміле місцевим військовим керівництвом буквально, і незабаром українські міста тут можуть дійсно збезлюдіти.