Картинки з життя котів та собак

Непевні спроби опозиції переконати спікера Рибака власноруч вкоротити суспільний повідок скаженому Януковичу викликають лише безнадійне сподівання «Дай бог нашим кошенятам та й мопса з’їсти…»

• Пане командире, доповідаю: через річку можна переправитися по невеличкому місточку за селом!

• Танки пройдуть?

• Та пройдуть, пройдуть!

• Мотоколона пройде?

• Та, мабуть, пройде.

• Ну, піхота тоді тим паче пройде.

• Ні, пане командире, от піхота якраз і не пройде!

• Як же ж так, якщо навіть танки й мотоцикли?..

• Та там якийсь дядько злого собаку прив’язав…

Щойно стало зрозуміло, що завбачливий дядечко Віктор Федорович так і не відв’язав від дверей Верховної Ради старого, облізлого, та все ще брехливого собаку Володимира Васильовича, широко розрекламований конституційний бліцкриг Революції вкляк на місці та аж зашарівся, знічено колупаючи пальцем бруківку вулиці Грушевського.

При цьому не скажеш, що для наших віктимних кошенят від опозиції, які завжди відшукають та особисто піднесуть опонентам на золотій тарілочці привід їх розвести, подібний розвиток подій став серйозним ударом. Відмовившись від своїх початкових планів першочергово змінити керівництво ВР, а вже потім спокійно ухвалити повернення до Конституції 2004 року, опозиціонери чудово розуміли, наскільки важко буде змусити Рибака виконувати регламент та свої посадові обов’язки.

Вміння Володимира Васильовича безпомилково обирати між регламентом Верховної Ради та забаганками Віктора Федоровича було чудово продемонстровано суспільству й 16 січня при запроваджені диктатури, й 29 січня при голосуванні за «амністію». Тож навіть сліпому кошеняті було очевидно, що спікер Рибак у разі виникнення загрози для необмеженої влади президента Януковича буде легко й невимушено затягувати час доти, поки не розійдеться Майдан, не вдавиться кісткою смаженого страуса Віктор Федорович чи не скінчить свій політичний шлях за станом життя чи здоров’я сам Володимир Васильович.

Цю категоричну позицію вже встиг неодноразово підтвердити й особисто Рибак, і темний повелитель його мозку Янукович: зміни до Конституції вони готові розглядати мінімум півроку, і не інакше. Тому питання до пригальмованих парламентських загонів Революції одне: навіщо ви до того діда на посиденьки взагалі ходите? Хіба не очевидно, що згода Рибака на внесення «Акту про відновлення України без Януковича» до порядку денного, якої ви так прагнете, буде означати лише те, що Віктор Федорович уже встиг залізно забронювати у фракції ПР відсутність голосів за законопроект?!

«Нова більшість» у Раді, якою вже майже тиждень хваляться недотоплені оптимістичні кошенята з опозиції, все частіше й частіше змушує згадувати ще одного кота, ім’я якому подарував один дотепний громадянин Австрії – і не Клюєв, Арбузов чи Азаров, а Шрьодингер. Досі суспільству так і не було надано жодного матеріального доказу існування всередині фракції Партії регіонів гордовитої олігархічної фронди імені Фірташа-Ахметова. Клятви лідера Секти Свідків Пришестя Нової Більшості Інни Богословської, чесно кажучи, втомили ще 3 грудня після голосування за відставку Кабміну Азарова. Інсайдерські свідчення ЗМІ про легендарний наліт Януковича на фракцію 29 січня не так підтверджують, як спростовують сміливість хлопців-олігархів. А всі розмови про те, що тепер-то, після вивезення родин із країни, депутати нарешті випростаються та скинуть банду геть, вилилися в чергове борсання опозиції в багнюці конструктивного діалогу з Рибаком та Єфремовим. І при цьому, що найприкметніше, увесь вечір понеділка та ранок вівторка опозиція волала про плани Януковича затвердити в Раді прем’єром Клюєва. Якими такими голосами, якщо Фірташ з Ахметовим нібито вже «перейшли на бік народу»?

Якщо результативне голосування за прем’єрство Дюші Австрійського справді розглядалося як один із найімовірніших сценаріїв парламентського вівторка (і не знімається з порядку денного на подальші пленарні дні), то слово «кошенята» для опозиції взагалі виглядатиме незаслуженим компліментом. Навіщо ці опосуми розшибають лобами поріг Рибака, якщо їхні «союзники»-фірташі не те що не збираються виступити проти Януковича, а навіть готові заради нього лягти під кирзовий чобіт особистого ворога? Якого дідька ви кличете на сцену Майдану тих, хто обирає своїм ватажком офіційно визнаного ката учасників мирних протестів?

Перш ніж вимагати від Рибака проведення голосування за Конституцію 2004 року, опозиції варто було би домогтися від своїх таємничих партнерів чіткої публічної заяви: ми, нардепи від партії Януковича, дійсно не згодні з політикою свого колишнього кумира, готові обмежити його неконституційно захоплені повноваження й узяти участь у формуванні нового коаліційного уряду, відповідального за ситуацію в країні. Із особистим підписом кожного з повсталих депутатів – лише так можна отримати хоч якусь гарантію, що кожен із «фрондерів» справді зробив свій вибір і не змінить його по першому ж дзвінку й навіть візиті Віктора Федоровича. Чого їм боятися? Всі їхні імена та обличчя Віктор Федорович після 29 січня й так знає, а більше ніхто на життя та здоров’я народного депутата України ніби не претендує.

Коли горді та нескорені кнопкодави Фірташа та Ахметова спалять за собою мости в тепле криваве багно Януковича, Рубікон буде перейдено, і тоді можна всерйоз планувати штурм маленького місточка за селом, незважаючи на осатаніле гавкання облізлого собаки. Якщо ж цього так і не станеться, то «наші сучі діти в Партії регіонів» так і залишаться звичайними сучими дітьми, що разом зі старим псом Рибаком чекатимуть, поки не розійдеться Майдан, не вдавиться Янукович чи поки їх самих не порозвішують на декоративних деревах Конча-Заспи. От лише в країни, залитої кров’ю, часу на тактику мирного врегулювання Ходжі Насреддина вже давно не лишилося.

Юрко КОСМИНА, для «ОРД»