Міліція в Україні, на жаль, вже давно втратила статус захисника прав громадян, перетворившись у чи не найбільшу страшилку сьогодення. Резонансний і зухвалий злочин у Врадіївці нарешті привернув увагу влади до проблем у взаємовідносинах міліції та суспільства. Сотні українців вийшли на вулиці з протестами проти свавілля з боку перевертнів у погонах, розповівши свої жахливі історії про знущання над ними та їхніми рідними. Та чи змінилось щось після цього? Про те, чому українська міліція не служить сьогодні своєму народові і що з цим робити, ми розмовляли з людиною, яка свого часу пройшла шлях від простого міліціонера до генерал-лейтенанта і очільника столичної міліції, народним депутатом від фракції «Батьківщина» Віталієм Яремою.

— Катування — чи не найбільша проблема в українській міліції на сьогоднішній день. З кожним днем українці все більше бояться міліціонера, який по суті повинен їх захищати, але на практиці, на жаль, виходить якраз навпаки. Українці намагаються всіляко уникати контактів з представниками внутрішніх органів, навіть якщо у цьому є потреба. Правозахисники, в свою чергу, створюють цілі посібники з порадами, як не стати жертвою міліції. Що призвело до такої, справді, катастрофічної ситуації в органах внутрішніх справ, і як з цим боротися?

— Проблема катувань в органах внутрішніх справ існує давно, вона не сьогодні з’явилася і, мабуть, не так легко буде її подолати. Перш за все, на мою думку, вона полягає в закритості діяльності органів внутрішніх справ, керівництва МВС, яке при приході на посаду нового міністра, чи колегії Міністерства внутрішніх справ завжди намагалося показати, що створило кращу криміногенну ситуацію в країні, ніж існувала до цього. Таким чином, спонукаючи підрозділи фальсифікувати дані по розкриттю злочинів. Але це лише одна з причин. Одна справа, коли під час розкриття злочину тобі потрібно провести десятки слідчих дій: знайти докази, поїхати у відрядження, відшукати свідка, який був присутнім при вчиненні злочину, провести експертизу чи комплекс оперативно-розшукових заходів, спрямованих на виявлення і документування цієї людини і т.п. А інша справа: затримати, надягнути протигаз, дати в лоб — і людина зізналася. Звичайно, це простіше. І ця система, на жаль, знайшла місце в діяльності правоохоронних органів.

Багато фахівців, навіть політиків, висловлюють свою точку зору з приводу того, яким чином вирішити цю проблему. Екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, наприклад, пропонує так звану методику «Напалм», тобто звільнити всіх працівників міліції і набрати абсолютно нових людей. Як показує практика, навіть, якщо молода людина приходить на службу в органи внутрішніх справ з найкращими намірами — вона все одно заражається усіма тими проблеми, які там існують, і через півроку стає таким самим хабарником, по-звірячому ставиться до затриманих і т.п. Але хто новий прийде сьогодні на міліцейські посади за 2 тисячі гривень патрулювати вулиці і, ризикуючи своїм життям, затримувати підозрюваних? Це одна ситуація. Інша ситуація — це фах. Для кожної професії, яка існує в правоохоронних органах, потрібно мати відповідний фах, зокрема, і слідчі, і оперативники, і працівники Державтоінспекції — це люди, обізнані в першу чергу із законодавством, що регулює їхню діяльність, і якщо ми знищимо весь кадровий потенціал, то працювати практично буде нікому.

— І який вихід з цієї ситуації?

— Я переконаний, що ця проблема має вирішуватись комплексно. Правоохоронну систему потрібно міняти цілком і повністю, адже сюди входить не лише міліція — це і прокуратура, і СБУ, і МНС, і прикордонники. Необхідно домогтись ефективності роботи міліції і тоді не буде потреби в тому, щоб когось катувати. Не обов’язково щоб у нас було 300 міліціонерів на 10 тисяч населення. Можливо краще, аби їх було 100, але в три рази збільшити їм зарплату, піднявши таким чином ефективність цієї людини. Дати йому повноваження, щоб він міг приймати рішення на місцях за рахунок його технічного оснащення і за рахунок створення відповідних соціальних умов роботи. Для цього необхідна політична воля і президента, і правлячої політичної сили.

Що ми можемо сьогодні зробити? Як у всьому суспільстві, так і в міліції особливо серйозною є проблема житлового забезпечення. Окрім того, що низька зарплатня, ще й немає де жити. Що б я запропонував… Але це, знову ж таки, потрібно вирішувати на законодавчому рівні. Укладається угода між МВС, міліціонером і одним із державних банків. Працівникові міліції надається кредит на тривалий час під дуже низький відсоток на будівництво житла або придбання квартири. Але в угоді обов’язково вказується, що в разі, якщо працівник міліції звільняється за порушення дисципліни, за системні порушення прав людини абощо — МВС подає відповідні документи до банку. Банк, у свою чергу, через суд забирає це приміщення і таким чином виселяє цього міліціонера. От тоді міліціонер буде триматися зубами за свою роботу. По-перше, у нього буде зарплата більш-менш пристойна, і по-друге — буде житло. Тоді він розумітиме, що якщо сьогодні він когось вдарить чи поводитиметься грубо, або навіть не посміхнеться громадянину за необхідності — людина напише на нього скаргу, і в міліціонера виникнуть проблеми: його позбавлять житла й роботи. Таким чином ми можемо примусити працювати міліціонерів якраз на людей, ні на себе, ні на своє керівництво, ні на показники, а дійсно, на наведення порядку у межах своєї відповідальності. Сьогодні я є народним депутатом від Дарницького району Києва, де знаходиться населений пункт Бортничі. І я постійно стикаюсь там із проблемами в роботі дільничних інспекторів.

— З якими саме проблемами?

— Проблемами в стихійній торгівлі, нереагуванні на якісь процеси порушення громадського порядку, ці нічні розливайки, які працюють. Дільничний абсолютно не впливає на ситуацію. Скільки я вже й начальнику райуправління міліції говорив, і звернення писав, абсолютно немає адекватної реакції, навіть на депутатські звернення. Сьогодні у Києві знаходиться близько 30 тисяч кіосків.

— Можливо, тому що ці кіоски самі ж депутати, міліція і кришують…

— Це ще треба довести. Ми можемо говорити все, що завгодно: і я кришую, і Рибак кришує, і Янукович… Насправді, потрібно говорити про тих, хто має право впливати на незаконність діяльності цих структур. А це і МВС, і місцева адміністрація. Позавчора у мене якраз була зустріч із виборцями на вулиці Єлизавети Чавдар: там дуже багато нових будинків побудовано і створені так звані хостели або «ночліжки», де в квартирах живуть по 30-40 осіб, і місцевим жителям це створює безліч проблем. Я там збирав керівників міліції, податкову, СЕС. Люди показали мені ці кіоски: будується будинок, і на зелену зону кидається кіоск, через два дні там вже дроти якісь підведені, електроенергія, вже торгують спиртними напоями. Люди надзвичайно обурені, і необхідно аби міліція дала кваліфікацію цим діям. Цілком реально встановити, кому ці кіоски належать. Цим підприємцям видаються спеціальні дозволи від адміністрації, є Управління по боротьбі з організованою злочинністю, яке може складати протоколи про порушення антикорупційного законодавства, є повноваження розслідувати злочини, пов’язані зі зловживанням владою, перевищенням службових повноважень, є санітарно-епідеміологічні норми, норми, які порушують правила благоустрою. На це можна реагувати в рамках закону, але ніхто цього не робить. Прийшов до мене дільничний і каже: «А я нічого не можу зробити». Ну як ти не можеш нічого зробити? Є інспекція з питань благоустрою — іди складай протокол на керівника цієї інспекції, який сьогодні не впливає на цей кіоск. Чому він цього не робить? У мене три кіоски на окрузі, які розташовані біля шкіл і торгують спиртними напоями. Пишу подання голові КМДА Попову — ніякої реакції. Йде проста відписка за підписом якогось заступника. Попов, до речі, взагалі не розглядає депутатські звернення всупереч чинному законодавству. Якийсь чиновник просто робить відписку, що це не їхня функція. Місцева влада сьогодні самоусунулася, міліція самоусунулася, Київ перетворили на зборище цих кіоскерів. Я був нещодавно в Донецьку на акції «Вставай, Україно!» — там немає кіосків. Чому немає? Тому що там є місцева влада, а у нас Попов лише піариться, щоб його обрали мером міста, але нічого не робить для того, щоб людям дійсно жилося комфортніше.

— Проінспектував дільничний ситуацію і виявив, що власником певного кіоску є конкретний високопосадовець. Які шанси у цього інспектора ліквідувати цей кіоск?

— То нехай він про це говорить своєму керівникові, мені нехай говорить…

— Не хочуть зайвих проблем, напевно. Бояться …

— Ну як бояться? Давайте тоді зануримо усі, як страуси, голови в пісок і будемо боятися. І до чого ми дійдемо? Ми плавно перейшли від теми катування до теми кіосків, але все це взаємопов’язано. Тому що сьогодні правове поле, в якому діють органи внутрішніх справ і керівництво МВС, на жаль, не відповідають тим вимогам, яких потребує сьогодні суспільство.

— Ви стверджуєте, що одна з головних причин катувань у міліції — це закритість органів внутрішніх справ. Як, на Вашу думку, домогтися цієї відкритості і проконтролювати роботу кожного конкретного міліціонера?

— Слід зазначити, що певні кроки у цьому напрямку вже зроблені, через три роки після того, як ця влада прийшла. У 2005 році, коли ще Юрій Луценко був міністром, ми створили громадські ради при обласних управліннях внутрішніх справ. Така сама громадська рада була у Міністерстві внутрішніх справ, куди входили представники громадських організацій, юристи, адвокати, правозахисники, журналісти і так далі. Коли виникали певні питання — вони збиралися, запрошували завжди мене, як керівника столичної міліції. І от вони говорили, що у нас на розгляді знаходяться такі-то і такі заяви з приводу неправомірних дій працівників міліції. І ми ці питання виносили на обговорення громадськості. Ми не стверджували, що в нас немає порушень — ми говорили, що вони є, вони обґрунтовуються тими ж низькими зарплатами і таке інше. Але ми про це говорили вголос, усьому суспільству. І ми намагалися з цим боротися. А коли система закрита — це значно гірше.

— Коли Ви очолювали столичну міліцію, ситуація була кращою?

— Слід визнати, що порушень закону дійсно було менше. За що обвинувачували Луценка в 2005 році? За те, що він звільнив велику кількість так званих професіоналів. Насправді, звільнені були негідники, які фальсифікували вибори 2004 року. Було доведено, що вони кидали кислоту в урни для голосування, дискредитували себе під час проходження служби. Тому тоді трішки ситуація покращилась, і я не боюся цього слова. Тому, що дійсно був встановлений громадський контроль за діяльністю правоохоронних органів і можна було говорити про те, що правоохоронні органи якимось чином почали краще працювати стосовно захисту прав та інтересів громадян. Навіть соціологічні дослідження, які проводились центром Разумкова в 2005 році, це підтверджують. Щойно я був призначений керівником столичної міліції, ми провели соціологічне дослідження щодо рівня довіри населення до працівників міліції, і якщо у березні 2005 року цей показник становив 10%, то у червні 2005 року — це вже було 40%. За рахунок звільнення оцих негідників також. На той час ми порушили 2,5 тисячі кримінальних справ стосовно фальсифікаторів виборів. Міліцію потроху почали реформувати. Луценко періодично навідував «Беркут», проводив із ними лекції, розповідав, для чого ми служимо, і для чого взагалі потрібна міліція. Сьогодні рівень довіри населення до міліції становить 1%.

— А як Ви оцінюєте сьогоднішню поведінку «Беркута», зокрема, події під Київрадою 19 серпня, коли постраждали народні депутати зокрема?

— Варто зазначити, що цей підрозділ має славетні традиції, і мені приємно було працювати з ним під час роботи у карному розшуку, тому що там дійсно були люди, які ризикували життям під час затримання озброєних злочинців, під час ліквідації тих організованих злочинних груп у 90-ті роки, які практично розподілили тоді Київ. Були працівники «Беркуту», які загинули при виконанні службових обов’язків. Але сьогодні, мало того, що нормальні люди звідти позвільнялися, понабирали туди якихось недоумків, що б’ють людей. Одягне цей шолом, захисні щитки і б’є народного депутата. Ну нормальними словами цю людину не можна назвати — це недоумок, тому що він приймав присягу. А те, що вони говорять, нібито просто виконують наказ, ну вибачте, але в Нюрнбергу теж говорили, що виконували наказ. Там дещо інша суспільна небезпека була, але де межа, на якій зупиняться ці недоумки, які сьогодні працюють у «Беркуті»? На мій погляд, ця структура давно вийшла за правове поле своєї діяльності. Це все-таки залежить від керівництва внутрішніх справ: яке завдання їм ставлять — так вони його й виконують. Наскільки мені відомо, за побиття депутатів 19 серпня, побиття громадських активістів «Спільної справи» на вулиці Софіївській 18 травня ніхто не поніс ніякої відповідальності, хоча це, безумовно, є перевищенням службових повноважень.

— Те ж саме з незаконним затриманням активістів «Волі» 19 серпня. Кримінальну справу порушити ще можливо, але виграти суд у сьогоднішніх умовах — це щось на межі фантастики…

— Згідно з новим КПК, наразі навіть поняття такого немає, як «кримінальна справа», є «кримінальне провадження». І це теж одна з речей, про які сьогодні потрібно говорити: придумали цей новий КПК, який настільки нашкодив уже і правопорядку, і правам людини, заплутав ситуацію з боротьбою зі злочинністю взагалі. Якщо раніше після прийняття заяви від громадянина, міліція протягом 10 днів могла порушити або відмовити у порушенні кримінальної справи, спираючись на висновки досудового розслідування, за відсутністю складу злочину, наприклад, абощо, там ціла низка причин… То сьогодні ця стадія дослідчої перевірки ліквідована взагалі. Щойно ви звернулися з заявою до міліції — одразу відкривається кримінальне провадження, на підставі якого міліція має право проводити обшуки й робити все, що їй заманеться.

Коли нас, народних депутатів, побили під Київрадою, тобто працівники міліції завадили виконанню нами службових повноважень, які надані нам Конституцією, було порушено кримінальне провадження за заявами потерпілих. Нас допитали. Я давав свідчення прокуратурі, що дійсно, усі погоджуються, що міліція не мала права цього робити. Але де заарештовані? Де працівники міліції, які сьогодні потрапили у слідчий ізолятор і несуть покарання за ці дії? Немає нікого. Хто із працівників міліції поніс хоч якесь покарання за виконання тих незаконних наказів, які віддає їм МВС? Жоден. Ледве з тяжкими потугами, через великий суспільний резонанс там у Врадіївці розібралися і притягли цих перевертнів до відповідальності. Але там чистий кримінал, знущання, замах на вбивство, зґвалтування, там просто бандити, які одягли міліцейську форму.

— Сьогодні їх начебто намагаються також відмазати. Як Ви прогнозуєте подальший розвиток подій у Врадіївці?

— Я не знайомий з матеріалами справи, не виїздив туди і не вивчав цю ситуацію, тому не готовий обговорювати плітки. Але те, що вони там знаходяться заарештовані — це вже добре. Сподіваюся, що з метою захисту власної честі та гідності МВС все-таки доведе цю справу до кінця, тому що вона дійсно набула величезного суспільного резонансу, і мені здається, що у них не вистачить якихось ідей, аби випустити цих ґвалтівників на свободу. От коли міліціонерів притягатимуть до відповідальності за перевищення службових повноважень і за те, що вони так знущаються над суспільством — лише тоді можна буде дійсно говорити про покращення криміногенної ситуації, буде менше катувань, і ці працівники міліції працюватимуть у правовому полі. А те, що відбувається сьогодні — це просто знущання.

— Кажуть, в міліції існує певна статистика розкриття злочинів, умовно кажучи, планка, нижче якої заборонено опускатись. І якщо кількість злочинів не відповідає цій нормі — міліція особисто починає створювати прецеденти для галочки, вішаючи на невинних людей злочини і вибиваючи свідчення. Хлопця моєї подруги свого часу спіймали просто на вулиці і намагались повісити на нього статтю за поширення наркотичних засобів. Врятували лише зв’язки.

— Така практика дійсно існує. Але йдеться не про злочини, а про адміністративні правопорушення. Тобто, дільничний інспектор — це людина, яка в основному складає протоколи за адміністративні правопорушення, зокрема пияцтво, порушення питань благоустрою, дрібне хуліганство, дрібне розкрадання і тому подібні речі. Ще в радянські часи була заведена ось ця методологія, так звана палична система: чим більше паличок ти заробив — тим краще. Так само і в ДАІ. Ти повинен скласти, приміром, 5-10 протоколів на добу. Де хочеш — там і бери. Чому вони сьогодні й стоять не в місцях, де вчиняються ДТП, а таких місць в Києві дуже багато, близько 100, де дорога провалена, чи повороти небезпечні, але їх там немає. Вони стоять там, де водій може помилитися і порушити правила дорожнього руху, а у даішника буде можливість зупинити і отштрафувати, тому що йому за день потрібно скласти певну кількість протоколів, щоб відзвітувати перед керівництвом про свою роботу.

— Але це ж безглуздя, абсурд…

— Для того й потрібно реформування міліції, щоб таке поняття як «стан правопорядку» було відповідним чином введено в лексикон діяльності міліції. От є дільничний інспектор, у нього своя дільниця 20 тисяч населення на відповідній території. Здавалося б, відповідай за стан правопорядку на цій території: слідкуй за тим, скільки там вчинено злочинів, чи є там люди, що вживають наркотики, чи є притон з продажу наркотиків. Якщо виявили в тебе на окрузі притон з продажу наркотиків — значить, ти погано працюєш. Але проблема в тому, що на сьогоднішній день дільничний інспектор особисто зацікавлений в тому, щоб у нього на окрузі був цей наркопритон: він затримує тих, хто купує наркотики, складає на них протоколи або фіксує злочини за зберігання наркотиків, і таким чином у нього показники нормальні — йому нічого не потрібно робити.

— Більше того, в Інтернеті регулярно з’являються повідомлення про те, що міліціонер особисто збував наркотики наркозалежним.

— Це вже інша, корупційна складова. Сьогодні система працює на те, аби більше паличок було, а не задовільний стан правопорядку на вулиці. Тому стан правопорядку, усі ці кіоски, розливайки, притони, наркомани — нікого не цікавлять. Він склав собі два-три протоколи за день, у папочку поклав і пішов своїми справами займатися. Ось в чому проблема. У мене навіть випадки були, коли до моєї приймальні у Бортничах зайшов психічно хворий. Моя помічниця подзвонила дільничному інспектору, кабінет якого в двадцяти метрах знаходиться, каже: «Підійдіть — допоможіть мені». Він навіть відмовився приходити, сказав, що це не його справа. І таке зухвале ставлення до ситуації взагалі, до правопорядку з боку багатьох людей, які працюють сьогодні в органах внутрішніх справ.

Чому залякують сьогодні опозицію, б’ють опозиційних депутатів? Тому що знають, що за це однозначно не буде відповідальності. Я сам пройшов шлях від міліціонера до генерала, працював на усіх посадах, і знав, що людину бити не можна, особливо в публічному місці, де тебе побачать і зафіксують склад злочину. А якщо він підіймає руку, тим більше на народного депутата, знаючи, що за це передбачена відповідальність — значить, він переконаний в тому, що його за це ніхто не покарає. Значить, у нього є гарантії від його керівництва, Міністерства внутрішніх справ, і мабуть, політичного керівництва держави, мовляв, залякайте їх, щоб на виборах у 2015 році ніхто не міг протистояти фальсифікаціям. Але я їм хочу сказати: «Не вийде!». Не залякають. Навпаки, вони цим тільки стимулюють нас і створюють передумови азарту, щоб ми сьогодні йшли і боролися з цією нечистю, яка одягла на себе міліцейську форму і вчиняє посадові злочини відносно громадян цієї країни.

— Чому Ви, власне, пішли з міліції, а не лишились наводити лад у правоохоронній системі?

— Я від початку розумів, що з цими людьми до ладу не дійдеш, і написав рапорт у 2010 році після того, як Янукович став президентом, а Могильов — міністром внутрішніх справ. Я розумів, що не зможу працювати з цими людьми, тому що знав їх абсолютно з іншого боку, знав, як народжувалась ця влада, починаючи з донецької фірми «Люкс», з тих вибухів на стадіоні в Донецьку, Аліка Грека (він же Ахать Брагін — екс-президент футбольного клубу «Шахтар», донецький бізнесмен, кримінальний авторитет, убитий 15 жовтня 1995 року на стадіоні в Донецьку, — Ред.) і так далі. Тому я з цими людьми однозначно працювати не зміг би. І сьогодні я не шкодую про це своє рішення. Не тому, що я депутат. Я два роки не був депутатом, жив, як нормальний громадянин, але ніколи не жалкував, що не стою поряд з цими «беркутівцями» і не захищаю інтереси якоїсь конкретної правлячої сили. Коли народний депутат Лук’янов керує «Беркутом» в Київраді, вирішуючи, кого туди можна пускати, а кого — ні. Це хіба нормально, коли підрозділами міліції керують люди, які не мають до цього жодного відношення і натравлюють їх проти власного народу.

— Чому Ви особисто пішли в політику, і на що в першу чергу спрямовуєте свою діяльність як депутат?

— По-перше, в мене є досвід, і я вважаю, що сьогодні законотворча діяльність депутата знаходиться на першому місці. Я вважаю, що можу принести певну користь суспільству, маючи відповідний багаж знань, який я отримав протягом 25 років служби в міліції. Перебуваючи на керівних посадах, я знаю, що сьогодні ми маємо недосконале законодавство, що регулює діяльність правоохоронних органів, і тому це одна із причин, що я можу тут дещо покращити законодавчу базу правоохоронної діяльності. Інша справа: мені завжди дорікали у тому, що ми, мовляв, працювали так само погано, як і сьогодні працюють, і коли виникло питання балотуватися в депутати Верховної Ради, люди знали, кого вони обирають — міліціонера. При тому, що два роки міліція вже працювала при нинішній владі і дискредитувала себе вже настільки… Було безліч випадків, пов’язаних із порушенням прав людини, рівень авторитету міліції був дуже низький, і для мене було цікаво, як міліціонера, який керував столичною міліцією, кияни оберуть чи ні, довіряться мені, правильно я тоді працював ці чотири роки на своїй посаді, чи ні? І кияни висловили мені довіру, продемонструвавши тим самим, що ми все-таки непогано тоді працювали. Якщо вони проголосували за міліціонера, генерала міліції — значить, вони знають, вірять мені, і тоді, напевне, не було щодо мене якогось компрометуючого матеріалу, який би завадив людям за мене голосувати. У мене було 38 конкурентів на окрузі, і думаю, що якби такий компромат існував — хоч хтось із них обов’язково б цим скористався.

— Як Ви, до речі, ставитеся до критики своїх опонентів, які періодично говорять про те, що під час передвиборної кампанії Ярема* багато наобіцяв, а сьогодні нічого не робить. Тетяна Монтян, зокрема, нещодавно заявила про те, що Ви не займаєтесь округом.

— Я не звертаю на неї увагу, і вважаю її людиною недалекою. Вона — фаховий юрист, але з точки зору моральних якостей, вихованості — ця людина… Один раз був із нею на ефірі, і якби знав, що вона там буде — не пішов би виключно тому, що не можу вступати в перемовини з хамами. А вона хамка, просто хамка. Вона висловлюється нецензурною лайкою, а це хуліганство. У законі прописано, що нецензурна лайка в громадському місті — це є дрібне хуліганство. Вона ображає людей, а я цього не сприймаю. Для того, аби вступати з нею в якісь суперечки — потрібно опуститись до її рівня, а я таким бути не можу. Тому те, що вона говорить, — це її право, мабуть. Якщо суспільство слухає те, що вона говорить, — це право суспільства. Мене вона не цікавить. Стосовно виборів, то за неї проголосувало не знаю, скільки там десятків людей (Тетяна Монтян отримала на виборах по 212-му мажоритарному округу в місті Києві 9 622 голоси виборців — Ред.), а за мене проголосувало 32 тисячі, і цим все сказано: хто вона така, а хто я. Що стосується моїх зобов’язань перед виборцями, то я їх повністю виконую. Ще менше року знаходжуся на посаді народного депутата, а у мене було вже понад 500 людей на прийомі. Я написав понад 400 звернень в органи місцевого самоврядування, президенту, Кабінету Міністрів, в органи виконавчої влади, в КМДА. Я проводжу зустрічі з людьми, підготував 9 законопроектів, які стосуються в тому числі й діяльності нашого району. Ми зараз дуже серйозно займаємось законопроектами, які спрямовуються на покращення екологічної ситуації в окрузі зокрема.

— У Вас є здогадки щодо того, хто міг підготувати ті провокаційні листівки «Віталій Ярема — людина слова», де йшлося про Ваші буцімто виконані обіцянки?

— У мене є не лише здогадки, я навіть знаю, хто це зробив. Ця людина була у списку кандидатів у депутати, але прізвище я називати не буду, щоб навіть її не піарити. Дуже багато честі. Нехай вони там собі з листівками цими бавляться, а ми будемо працювати. Листівки були дуже якісні, тобто солідно профінансовані. Люди, які їх готували — думали, що будуть вибори в Київраду і тому пішла така дискредитація. Зрозуміло, що кияни, побачивши це усе, подумали: «Ага, де ж ти виконав?» Але, ви знаєте, я за місце не тримаюся. Я працюю: дав зобов’язання відкрити три приймальні — вони сьогодні відкриті. Це дуже нелегко, чесно кажучи, утримувати три приймальні на окрузі. Люди приходять з багатьма питаннями, 80% йдуть за матеріальною допомогою. Вони не розуміють, особливо люди похилого віку, що депутат — це не спонсор, що це законотворець, який може десь захистити, написати звернення, потурбуватися про вирішення якихось місцевих проблем. Але людей також потрібно розуміти. Тому ми там і фонди створили, через які вишукуємо кошти для того, щоб людям хоч якось допомогти, виділити хоч на лікування. Але, знову ж таки, вивчаємо запити, щоб не якісь шахраї гроші отримували. Тому, я роблю те, що я пообіцяв: займаюсь і екологічними питаннями, і питаннями хостелів, та іншими проблемами, які були у моїй передвиборній програмі. Не всі вони ще вирішені, але ми рухаємось вперед. Можливо, десь не допрацьовую, але я звертаю на це увагу, і на критику реагую нормально. А те що провокації, ну перед виборами їх буде мільйон, треба бути психологічно до цього готовим, і я намагаюсь на них не зважати.

— Яка ситуація сьогодні з реконструкцією Бортницької станції аерації та сміттєспалювальним заводом «Енергія»? Ці питання, якщо я не помиляюсь, входили до переліку завдань Вашої передвиборної програми. Ситуація там справді серйозна — через жахливий сморід жителі Вирлиці та Позняків часто не можуть навіть вікна відкрити.

— Ми цим займаємось дуже серйозно, але в одну мить взяти і вирішити такі складні питання, на жаль, нереально. Реконструкція, інвестори — це все здійснюється через Кабінет Міністрів. Я неодноразово писав відповідні запити і звернення через Верховну Раду. Отримати інформацію про діяльність цих підприємств — важче, ніж про діяльність СБУ, розвідки і контррозвідки, тому що вони її приховують. Щоб отримати екологічний аудит по сміттєспалювальному заводу «Енергія» в «Київенерго», а це структурний підрозділ «Київенерго», мені знадобилося десь два місяці. Вони просто ігнорували мої звернення. Лише коли Верховна Рада долучилась — вони надали екологічний аудит, який абсолютно не відповідає реальній ситуації. Мені телефонують мешканці, які кажуть: «Ми не можемо кватирку відчинити вночі, тому що йде цей сморід, особливо в нічний час». Я поїхав в екологічну службу, зустрівся з головним екологом України, кажу: «Дайте мені хоча б графік викидів, щоб я людей повідомив, коли вони спалюють сміття, аби люди зачиняли вікна, щоб хоч якось вберегтися від цих проблем». Я навіть цієї інформації не отримав — це все засекречено. Тому що сьогодні «Київенерго» належить Ахметову, екологічні служби, працівники, які очолюють ці служби, раніше працювали в «СКМ». і отримати інформацію практично неможливо. Тому я зі своїми помічниками і громадськими організаціями сьогодні робимо певні послідовні кроки для того, щоб законодавчо підготуватися, підготувати закон, який не можна було б оскаржити навіть провладним депутатам. Для цього потрібно мати відповідні експертні дослідження. Ці дослідження ми проводимо, але вони не робляться за один-два дні. Закрити його сьогодні неможливо, бо 22% сміття з усього Києва спалюється на цьому заводі. Весь Лівий берег в такому випадку опиниться у сміттєзвалищах і санітарно-епідеміологічна ситуація навряд чи покращиться. Тому потрібно вирішувати це питання поступово і комплексно, будувати нові екологічні сміттєспалювальні заводи, які не мають брудних викидів, або проводити відповідну реконструкцію цього заводу. А для цього є всі умови. Вибачте, власник цього заводу чи «Київенерго» сьогодні купує футболістів по 10 мільйонів доларів, а зробити добру справу населенню в 300 тисяч, яке сьогодні дихає цим брудом, у них немає можливості. Розповідати конкретні дії, що я роблю, я не хочу, тому що завтра тим людям, які беруть у цьому участь, просто надають по голові, і вони не будуть більше зі мною працювати.

Стосовно Бортницької станції аерації, то для того, щоб її реконструювати, потрібні величезні інвестиції,‍ бо ситуація там дуже складна. Наскільки мені відомо, голова КМДА говорив, що японці начебто взялись вирішувати ці питання, будувати сучасну техніку для спалювання цих мулових відходів. Але, відверто кажучи, мені здається, що при цій владі нічого не буде. Тому що ці люди піклуються лише про наповнення власних кишень, а не про те, як покращити екологічну ситуацію в країні. Тому нам потрібно в 2015 році обрати нового президента і поміняти владу, яка буде відкритою, створити місцеве самоврядування, провести в Києві вибори депутатів по мажоритарних округах, і кожен депутат має приходити і вислуховувати проблеми населення: про ці кіоски, про хостели, про холод у квартирах — і вирішувати ці проблеми. Це повинні робити місцеві депутати. А де вони? Не хочуть сьогодні проводити вибори — то йдіть працюйте на округах, доводьте, що ви здібні сьогодні утримувати столицю і приймати рішення. Але ніхто ж нікуди не йде.

— Опозиція сьогодні вже визначилась з єдиним кандидатом на посаду мера Києва?

— Не визначилась. Ми вирішили, щойно буде оголошено дату виборів — ми одразу висунемо свого кандидата. А поки що, аби не наражати людину на якийся тиск чи провокації, ми не будемо називати її прізвище.

— Що Ви думаєте з приводу нещодавньої ініціативи МВС озброїти українців? Наскільки потрібен сьогодні Україні закон про вільний обіг зброї? І якими можуть бути наслідки цього закону?

— Моя точка зору з цього приводу базується в першу чергу на статистичних даних інших країн, зокрема Молдови, країн Прибалтики, які дозволили громадянам купувати короткоствольну, нарізну та вогнепальну зброю. Криміногенна ситуація у зв’язку з цим в них покращилась. Сьогодні близько 2,5 тисяч одиниць вогнепальної короткоствольної зброї в країні знаходиться в руках цивільних осіб. Це люди, які отримали її як нагородну зброю від президентів, керівників силових структур. 50 тисяч карабінів так званих, або це нарізна вогнепальна зброя, знаходиться сьогодні у мисливців. Випадки, коли б ця зброя застосовувалась при вчиненні злочинів — мізерні. Тобто, в цьому немає ніякої загрози. Злочинці зареєстрованою зброєю не користуються, або користуються дуже й дуже рідко. Окрім того, існують певні обмеження для людей, которі не мають права володіти зброєю. Це люди з психічними розладами здоров’я, раніше засуджені, особи, які перебувають десь на обліках і тому подібне.

— Але ж у нас в країні легко можна купити будь-яку довідку про стан здоров’я, абощо. Питання лише в ціні.

— Так. Саме тому я вважаю, що сьогодні, в тих умовах, коли рівень корупції в нашому суспільстві зашкалює, цього робити не можна. В лікарні можна купити довідку, міліціонера можна підкупити, і він ніколи не прийде до тебе перевіряти цю зброю, можна купити певне експертне дослідження і т. д. Основні застереження суспільства з цього приводу полягають у тому, що ця зброя потрапить не в ті руки. І це не безпідставні хвилювання, зважаючи на те, що сьогоднішня система отримання дозвільних документів і система контролю не може забезпечити належне зберігання цієї зброї. Тому я проти того, щоб сьогодні українцям у вільному доступі продавали зброю. Тільки-но ця система буде відшліфована, — ми знатимемо, що у лікаря ти не купиш довідку, а міліціонер все одно прийде до тебе і перевірить, чи є у тебе цей сейф, чи прикріплений він до стіни або підлоги, чи зберігається зброя окремо від боєприпасів, — лише тоді можна буде говорити про вільний, умовно кажучи, доступ до зброї. А коли порядку немає, то й зброю видавати людям не можна.

— Та, незважаючи на це, даний закон сьогодні дуже активно просувається. Комусь це, мабуть, дуже потрібно…

— Це може бути лобістський закон, тому що як тільки розпочнеться торгівля зброєю — багато людей почнуть її купувати, і звісно, хтось заробить на цьому чималі гроші. Якщо ми розглядатимемо цей законопроект, то я, як фахівець у правоохоронній діяльності, переконуватиму колег у тому, що нам ще зарано приймати такий закон.

— Що, на Вашу думку, сьогодні відбувається навколо ситуації з ректором-втікачем Петром Мельником? У ЗМІ періодично з’являється певна інформація, яку нібито повідомляють джерела в МВС, а через деякий час те саме МВС вже офіційно її спростовує.

— Злочин, за яким обвинувачують Мельника, є тяжким, і при розслідуванні для нього передбачена така міра запобіжного заходу, як арешт. От запитання: «Чому його не заарештували?» Якщо Луценка заарештували за концерт, причому приїхали в масках з автоматами, публічно на Печерську під час вигулу собаки накинулися на нього, то людина, що вчиняє тяжкий злочин, за це в Китаї розстрілюють, його навіть не заарештували, не помістили в ізолятор тимчасового утримання на три доби для того, аби провести слідчі дії. Оце питання. Мені здається, що все це було зроблено навмисно. Дали йому можливість втекти. Усім відомо, що ця людина дещо неадекватна, ви знаєте як він поводив себе стосовно Ірини Геращенко на виборчій дільниці в Обухові. Мені здається, він дуже багато знає. І якщо його притягнуть до кримінальної відповідальності — він багато чого може розповісти. Саме тому йому дали можливість втекти. А грошей, я думаю, він накрав дуже багато — зможе безбідно жити за кордоном. І доки ця влада буде — ніхто його не притягне до кримінальної відповідальності, і ніхто його не буде сюди екстрадувати.

— Тобто, усі ці інформаційні приводи ініціюються виключно самою ж владою?

— Однозначно. По-перше, Мельник — не така вже значна фігура, щоб стільки про нього говорити. Таких осіб багато перебувають у розшуку, але довкола нього крутиться таке інформаційне поле для того, щоб створити видимість певних дій з боку міліції і передумови для того, аби його сюди не доставити.

— Ще однією із Ваших ініціатив під час виборів по Дарницькому мажоритарному округу було створення муніципальної поліції в місті Києві. Є сьогодні якісь зрушення в цьому напрямку?

— Попов свого часу заявив, що в столиці не вирішуються питання боротьби з кіосками, з парковками на зелених газонах, тому що ця міліція не хоче працювати і потрібно створювати муніципальну. Тому я йому написав листа, депутатське звернення, що я абсолютно підтримую цю ініціативу і більше того, я готовий взяти участь у підготовці законодавчих актів для того, аби ця ініціатива була втілена в життя. Тут ідетья якраз про виконання невластивих МВС функцій: це функція парковок, перевезення померлих, пошкодження зелених насаджень, вивозу сміття, торгівлі в невстановлених місцях і т.п. Інша справа — які їм надати повноваження і як це законодавчо закріпити.

— За рахунок чого вона існуватиме?

— Колись в Омельченка в 2006-му році, чи у 2005-му була така ідея. Ми підготували закон про місцеву поліцію, і згідно з нашими розрахунками, на її утримання нам необхідно було близько 110 мільйонів гривень на рік по місту Києву. Це були нормальні розрахунки. Ми продумали, яким чином ця міліція буде взаємодіяти з органами внутрішніх справ і які функції виконуватиме. Але мені здається, що сьогодні навіть київський бюджет не зможе утримувати цю міліцію. 100 мільйонів гривень виділити на міліцію в нинішніх умовах — це нереально. Хіба що підготувати законопроекти, які дадуть можливість наприклад, зробити центральну частину міста платною, як це є у багатьох столицях Європи, і всі ці функції покласти на місцеву міліцію. Якщо згідно з розрахунками, вони зароблять більше коштів, ніж піде на їх утримання — тоді це буде ефективно. Але, мені здається, що цим сьогодні ніхто не займається, поки що це просто слова.

Вікторія Мазур, Олексій Чернишов (фото), Цензор.НЕТИсточник:http://censor.net.ua/r255240