Пакунок для депутата

«Что могут подбросить? Да что угодно — ребёнка, анонимное письмо, адскую машинку, мало ли что еще…», — розмірковував ведучий театральної зали зі сну Никанора Івановича з «Майстра та Маргарити». Тож можна лише гадати, що саме намагались підкинути в аеропорту «Бориспіль» у багаж народного депутата України Олеся Донія, який повертався з Казахстану. Ймовірно – наркотики, бо саме на цьому давно й заповзято спеціалізуються українські, так би мовити, «правоохоронці». Ось яку заяву з цього приводу народний депутат направив до Генеральної прокуратури України.

Генеральному прокуророві України

ПШОНЦІ В.П.

вул. Різницька, 13/15. м.Київ, 01011

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

(у порядку ст. 55 КПК України)

Повідомляю, що 8 грудня 2012 року невідомою особою була вчинена спроба злочинного посягання відносно мене, як народного депутата України. Це трапилось за наступних обставин.

8 грудня 2012 року я повертався з поїздки до республіки Казахстан. У міжнародному аеропорту «Бориспіль» на мене чекав мій помічник-консультант Чабак Сергій Михайлович (тел. ххх ххх хх хх), який о 8-00 год. прибув до терміналу «F». На вулиці, при вході до терміналу, до нього звернувся невідомий чоловік із запитанням, чи не є він «водієм Донія». Отримавши ствердну відповідь, невідомий запропонував Чабаку С.М. непомітно покласти в мій багаж, після отримання в аеропорту, якийсь пакунок. За це Чабаку С.М. була обіцяна винагорода в розмірі 50 тис. доларів США. Але Чабак С.М. відмовився це робити й повідомив мені про інцидент, що трапився.

Таким чином, щодо мене невідомою особою було вчинене злочинне посягання з явною метою перешкодити моїй діяльності як народного депутата України. Ця спроба не була завершена з причин, що не залежали від зловмисника, у діях якого містяться явні ознаки злочину, передбаченому ст. 344 КК України («втручання в діяльність державного діяча»). Додаткова кваліфікація злочину за іншими статтями кримінального закону буде можлива в разі встановлення вмісту пакунку, який планувалось помістити в мої речі без мого відома, встановлення особи зловмисника та мотивів, якими він керувався.

Виходячи з наведеного, на підставі ст.55 КПК України, —

п р о ш у :

розпочати слідчі дії за цією заявою та визнати мене потерпілим від кримінального правопорушення, спроба якого була вчинена 08.12.2012 щодо мене невідомою особою.

Народний депутат України О.С.ДОНІЙ

Якою буде доля цієї заяви передбачити неважко. У кращому випадку Генпрокуратура перешле її до Бориспільської міжрайонної прокуратури (мовляв, за місцем скоєння злочину), слідчий один раз зустрінеться з тим помічником народного депутата, якому пропонували підкинути пакунок у речі О.Донія, і на цьому все «розслідування» буде завершено. У гіршому – цю заяву в ГПУ відправлять у кошик на сміття зразу ж, без зайвих формальностей. Оскільки незалежно від того, з якою метою і за чим завданням була здійснена спроба покласти в багаж депутата якийсь предмет, без участі українських «правоохоронців» тут явно не обійшлось.

Про зміст пакунка можна лише здогадуватись, але, напевно, щось компрометуюче – наркотики, набої, лист від начебто лідерів казахської опозиції з планом збройного повалення режиму Назарбаєва. Незалежно від того, хто саме замовив акцію з підкидання пакунка – владна верхівка України, опонент О.Донія, який програв йому на виборах, чи політичне керівництво Казахстану – безпосереднім виконавцем цієї безумної витівки могли бути тільки люди з посвідченнями співробітника або міліції, або податкової міліції, або СБУ. Бо лише ці служби мають фізичну можливість проводити негласні заходи на території України.

Очевидно, що ніякі жартівники-аматори не могли регулярно слухати телефонні розмови між народним депутатом і його помічником, відслідкувати автомобіль, на якому помічник приїхав зустрічати Олеся, та носити з собою підозрілий пакунок і 50 тисяч доларів без побоювань бути затриманими міліцією. Також очевидно, що інцидент у «Борисполі» — то лише один з епізодів бурхливого сьогодення українських спецслужб, який свідчить про їх повну професійну деградацію та нездатність виконати найелементарніше завдання. До речі, саме за цією ознакою – фаховою неспроможністю – можна сміливо припускати, що «вербовочний підхід» здійснював саме правнук Дзержинського. Бо в міліції ще інколи думають (життя примушує), а в СБУ цю здатність втрачено давно й назавжди.

На що сподівались організатори цього «оперативного заходу» зрозуміти неважко. Якби помічник погодився прийняти пакунок, машина була б зупинена співробітниками міліції й оглянута – у 2000 році в тому ж таки аеропорту «Бориспіль» обшукали навіть самих народних депутатів Головатого, Жира та Шишкіна, коли треба було вилучити касету зі свідченнями збіглого майора Держохорони Миколи Мельниченка. По тому помічник, у якого ще й вилучили б 50 тис. доларів, попрямував би за ґрати, а пан Пшонка вніс би подання до Верховної Ради щодо надання згоди на притягнення Олеся Донія до кримінальної відповідальності.

А далі все б розігрувалось як по нотах: помах руки Чечетова, і 240-ка голосами Олесь був би відправлений до «діда Лук’яна». Після чого питання з приборкуванням опозиціонерів у складі Верховної Ради 7-го скликання було б вирішено на найближчі п’ять років.

Задумка, що й казати, непогана. От тільки виконання…

Воістину — ні сп…дити, ні посторожити.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»