Жіноцтву, котре це совіцьке свято ще святкує, і мусчинам, котрі із ним жіноцтво ще поздоровляють присвячується
Цю побрехеньку мені повідав мій давній приятель, харківський журналіст Сашко Павленко, котрий якраз і мешкає поблизу Благбазу, в отому самому двоповерховому будиночку за Лопанським мостом. Так що, за шо купив, за те і продаю…
За усіма правилами жанру святочних бувальщин і небилиць ця невигадлива історійка мусила трапитись в ніч перед позаминулорічним Різдвом. Але щось, певно, там не залагодилось у небесного сценариста людських доль, і зі своєю постановкою цієї трагікомедії він дещо припізнився.
Такий собі років 30-ти донеччанин Денис клявся і божився, що в Харкові він опинився випадково, проїздом. Спеціаліст із євроремонтів, він їздив на заробітки до Білокам’яної. Але, чи то, як він стверджував і що цілком можливо, його до цурки обібрали «москальські менти», чи то, що також не виключено, чолов’яга просто пропився.
В результаті ж цих мандрів він опинився в безодній фінансовій придорожній прірві, глибина котрої дозволила йому лише дістатися Харкова попутними електричками. Де він і вирішив трохи підзаробити на дорогу і, якщо би пощастило, дружині на нехитрий подарунок до жіночого дня.
Але ринок спеців-будівельників в «першій столиці» виявився і без донеччанина перенасиченим. Так що довелося небораці перебиватися випадковими заробітками на місцевому Благбазі*.
Грошенят цих, звичайно, вистачало на шматок хліба і до нього та на дорогу до рідних териконів. Але мужику дуже кортіло порадувати свою благовірну, якщо не московськими заробітками, то хоча би якимось святковим подарунком.
А дружину свою, судячи з усього, Денис побоювався і його поява із пустими кишенями та руками нічого доброго не обіцяло.
Але напередодні святкової дати донеччанин остаточно усвідомив усю безперспективність свого скнилого життя на харківському базарі. Заробивши за день якраз на пляшку горілки, закуску і на квиток, Денис був вже зовсім зібрався нічним потягом залишити негостинне місто над Лопанню. Але тут йому підвалило шабайнути.
Дебела, років сорока молодиця Клава, що тримала декілька базарних лотків, і котрій Денис ще із ранку допоміг перетягти товари із контейнера до торгівельних точок, запропонувала небораці здійснити ту ж таки операцію у зворотному порядку, а потім за окрему плату допомогти їй дотягти додому сумку із продуктами.
Мешкала Клава неподалік від ринку, відразу ж за Лопанню, у старому, квартир на вісім двоповерховому будиночку. І поки Денис тяг важелезну сумку через міст до її дому, вона в подробицях розповіла наймиту все про харчовий та алкогольний вміст баулу.
При цьому Клава, повідавши, що харчі до святкового столу, одночасно натякнула, мовляв, живу одна. Але затуманені власними клопотами мізки зголоднілого Дениса натяку не сприйняли.
Аби він в’їхав в ситуацію, то усе подальше навряд чи трапилось. Але сталося, як склалося.
Вже біля дверей квартири, Клава згадала, що залишила ключі у сусідки із сусіднього під’їзду і попрохала Дениса почекати її, постерегти сумку. Ось тут донеччанина біс і поплутав.
Певно, вміст сумки видався мужику не лише годящим подарунком для дружини, що зачекалась його у Донецьку, але й непоганим приводом для амністії за втрачений московський заробіток. Він піддався спокусі і як тільки-но Клава пішла за ключами, рвонув із сумкою геть із під’їзду.
Але моторна Клава, швиденько збігавши до сусідки, встигла таки помітити втікача, що із її добром стрімголов нісся в бік Лопанського мосту. З лайкою і прокльонами вона кинулась слідом за втікачем.
Той же, вгледівши погоню, минувши міст, звернув у прохідну тролейбусного депо. Клава не відставала та ще й до неї приєднались охоронці з вахти. Один із них виявився прудким і майже догнав злодюжку, але втікач примудрився торохнути переслідувача важенною сумкою по голові та й кинувся до річки.
Якраз в цьому місці водна артерія, через наявність трохи вище за течією невеличкої ТЕЦ, майже ніколи не замерзає. Побачивши перед собою замість криги воду, меткий донеччанин вирішив відірватися від погоні вплав і кинувся у річку.
Лопань, звичайно ж, не Дніпро, але подолати навіть 50-метровий водний рубіж втікачу не пощастило. Тим паче, що його форсуванню істотно заважала сумка, котру Денис і не думав кидати. Йому пощастило дістатися лише до середини річки, де стирчала паля, що залишилась від старого дерев’яного, знесеного невідомо якою стихією і в які часи мосту.
Ось до цього причалу і пришвартувався Денис заразом із своїм вантажем.
Тим часом хтось із охорони викликав міліцію. Але міліціянти не поспішали ризикувати здоров’ям, аби затримати злодія, мотивуючи свою нерішучість відсутність плавзасобів та тим, що вони, мовляв, сухопутна, а не водна міліція.
Правда, комусь вистачило розуму викликати рятувальників, котрі стали свідками досить кумедної картини.
На одному березі річки товпились охоронники та інші працівники депо, на іншому – шляхи для висадки перекривали міліцейський наряд та гурт роззяв. А з Лопанського мосту як оратор на мітингу, в оточенні цікавих, щось грізне кричала Клава, звертаючись до мокрого вже покритого памороззю шахрая, що сидів на палі як півень на жердині.
Останній же, в свою чергу, намагаючись перекричати волання молодиці, намагався повідати авдиторії, що так несподівано утворилась сумну історію свого падіння. При цьому стрілки він намагався перевести на свою дружину, страх перед котрою лише і змусив його стати крадієм.
При цьому свою промову неборака час от часу призупиняв, аби хильнути із пляшки і зажувати вжите добрим шматком ковбаси, котру він відгризав прямо від палки.
А особливе обурення у Клавдії викликав той факт, що злодюжка кожного разу повторював цю процедуру із нової пляшки і надкушував ковбаску із іншої палки, витягуючи припаси навмання із напівзатопленої сумки, що бовталась біля його ніг у воді якось зачеплена за палю.
Але ближче до фіналу цієї епопеї, Клава вже лише вмовляла Дениса не чіпати вуджений окіст, який був призначений комусь в подарунок.
Невідомо, можливо справа б дійшла і до окосту, але побачивши, що рятувальники готують спустити на воду гумовий човен, він почав слізно прохати Клаву не здавати його ментам, обіцяючи навзаєм і в якості компенсацію за вчинені збитки, забацати бідній жіночці євроремонт найвищого ґатунку.
На що, ображена в найкращих намірах молодиця, погрозливо відповідала:
-
Ти мені не лише єврейський ремонт зробиш, але й взагалі довічним хатнім виконробом станеш.
Незабаром рятувальники зняли Дениса заразом із сумкою з палі. Але не встигли вони розтерти бідолаху спиртом і вдягти на нього теплий бушлат та товстелезні ватяні штани, як менти почали квапити того прослідувати із ними у відділок.
Але подальший розвиток подій взяла під свій контроль Клава.
-
Служиві, не так швидко. Ви чого до мусчини причепились? Він герой. Он сумку, що я в річку впустила, врятував.
Менти ошелешено поцікавились, хто ж їх був викликав. Але охочих зізнатися не виявилось. Правоохоронці ще трохи покомизились, наполягаючи на необхідності з’ясування особи пловця. Але отримавши від Клавдії літр горілки та пару шматків чогось копченого, що ще залишалось у сумнозвісній сумці, вони погодились повірити жіночці на слово, що Денис її двоюрідний племінник.
Перевіривши для проформи документи у самої Клави менти подалися по своїм, бомжеловським справам.
Отримали за свої послуги і рятівники, і охоронці – один за мовчанку, що він і з якого приводу викликав міліцію, інший – за удар по голові.
Ну, а на останок уся присутня публіка стала свідком фінальної сцени цієї життєвої мелодрами.
Клавдія, схопивши в одну руку вже напівпусту сумку, іншою ухопила чолов’ягу за шкірку і потягла сумирного Дениса за собою, торочачи тому дорогою:
-
Ти ж це , що дурень надумав? Я ж тебе по доброму в дім запросити хотіла. А ти, що наморочив? Ти, тепер дорогенький на мене з ранку до вечора, і з вечора до ранку батрачити будеш. І не лише з будівельної частини.
-
Мені тепер все одно -, пригнічено бурмотів євробудівельник -, дружина-стерво один дідько зі світу зживе.
-
Для тебе, дорогенький, відтепер головне, аби я задоволена була, а не твоя баба -, відвісила для переконливості два запотиличника чолов’язі Клава.
І дивна парочка розчинилась у вечірніх сутінках…
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство «Малого Кола»
13 ответов
А тем временем наше лицо новой власти ГЕПА спасал активы в соединенных штатах Америки! Вот Вам и разность кровей с воспитанием
Хочу поздравить ЛЮБИМУЮ Викторию Андрееву с праздником! Хочу пожелать Дорогая Виктория
женского счастья! И всегда быть МИЛОЙ и ЛЮБИМОЙ!
Пожаричу. А я вважаю, що жінок потрібно вітати і багато днів на рік, але ці дні не повинні співпадати з 8-мим березня. І це категорично. А якщо не зрозумів до чого історія — проясню, автор історією помазує саму ганебну сторону цього свята — корисливість, обовязково подаро, обовязноко щось там робити. Якщо мужчина щодня не допомагає дружині, один день в році погоди не зробит, тим паче примушений обставинами.
Ромуальдич пірідайот прівєт Юлі Т. від Клари Ц. А також Раї Б., Наташі К., Ганні Г., Інні знову ж таки Б., Ірині А. і атдєльноє цьом Сашуні Ш.
Бабонькі, ви дуже різні, а шо вас об’єднує – це секс та політика. Тому ви заслуговуєте на вітання з цим сексуально-політичним святом більше, ніж будь-які інші жінки, коханки та бухгалтер Ніна Іванівна.
При цьому жодна падла вам 8 березня правди не скаже, бо в того гамна, що вас окружаєт, до вас ісключітєльна міркантільний інтерес. А Ромуальдичу ви даром нінада. Не звикли до такого, да? Ото слухайте.
Юля, диво ти наше з косою! Ця блядська політика довела таки тебе до цугундера. Лічной жизні немає, здоров’я немає, соратнічкі – трусливі підараси і нездари, зять, сука, здриснув. І нахєра такоє щастя і мєсто в історії? Вибрайся ти, мать, скоріше на волю. Ні, не для того, щоб вазглавіть і пабєдіть, ти свайо атпабіждала.
Розслабся нарешті. Зніми ту косу – отраду для жлобів. Закрути нормальний такий, нєпрілічій роман з реальним чолов’ягою, який мліє від твоєї задніци і чхати хотів на твою славу та гроші. Може, навіть, народи йому котигорошка, якщо медицина дозволить. Взорві нахєр мір гламура та жовтої преси наглими і щасливими фото та інтерв’ю.
Це буде неоціненний вклад у звільнення нашої нещасної країни, замудоханої пафосом та брехнею, в яких ти, Юльок, ставила досі неперевершені рекорди. Якщо ти, майстер української продажної політики, зі своїм фірмовим сміхом покажеш їй, політиці, недвозначний фак – вона згине у корчах. Країна аплодуватиме.
Спробуй, сестричко, хтозна – а раптом?
Рая, слухай, ти ніабіжайся, але всі ми кались умрйом. А перед тим шкіра покриється зморшками та пігментними п’ятнами, дехто дотягне до проблем із папісять-пакакать, дехто здохне раніше.
Тиж там тіпа па мєдіцинє, то нашо ти намагаєшся обдурити природу? Старій, як люди, старій із людьми, старій, хєр із тобою, краще, ніж люди, але старій! Бабулею бути не стидно, стидно бабулі корчити з себе дєвачку.
Не намагайся праізвісті впічатлєніє на те бичйо, з яким ти мутіш діла. Вони тобі у спину сміються. Не від радості, нашо ти себе обманюєш? Карочі, Рая, пора павзраслєть. З празднічком.
Наташка, ну ти ващє. Хто тобі сказав, що тебе багата не буває? То була нагла лож. Атдєльное спасібо, шо ти хоча би мовчиш на всіх цих бордах, плакатах і фото на газетно-журнальних розворотах.
Якщо вже в тебе такий свірбйож і невгамовна потреба, щоб на тебе всі дивилися, ну зніми тоді щось з верхнього одягу, чишо. Покажи кусок комісарського тєла. Добре прокатілі би ролікі в ютьюбі, де ти тіпа у раскованих ситуаціях. Оце б дивилися. Одні турецькоподданиє вивели б то відео у топ, вони знаються у наташах.
Дірзай, аднім словом. А то тобі скоро ніхто дєнег більше не дасть, хе-хе.
Інна, ну шо тобі сказать. Ти і так все знаєш. Просрать життя на бітву з Юлєй, то якийсь печальний ітог. Я розумію, що в тому житті було багато чого, але репутація – це така ніскладуха. Не ходила б ти, мамо, більше до Шустера, то, може, потроху про тебе й забули б. Повір, коли на тебе не звертають увагу – то дорожче стоїть, ніж такая слава, як у тебе.
Отже бажаю, щоб тебе більше не бачили і не чули. Як вийде – ти мені ще подякуєш, Ромуальдич абищо не порадить.
Аня, пєши ісчо. Ото як випала хвилина – сідай і пиши. Скажу чесно: ніхто ту хєрь читати не буде. Але доки ти прикидаєшся, ха-ха, митцем, ти відволікаєшся від необхідності розповідати, як нам всім повезло із цим бовдурем на чолі країни. Або пояснювати, що він проявив невідомі нам, тараканам, висоти мислі, а не ачірідной раз прилюдно обісрався.
Бережи себе, Аню. Ніхто не розуміє Фьорича, як розумієш його ти, це бісценний дар. Подумай, може вже пора створити Національний інститут Януковича під твоїм керівництвом? Занялися би вивченням його мозку – у такому розрізі, у сякому. Ну то й шо, що він ще живий? Виємку його сєрого вєщєства народ нє замєтіт, а пацану на плечах легше.
Це стало би вершиною твоєї творчості: бестселер “В голові у Януковича”. Я б купив. І не тягни з цим. Хтозна, як там з 2015-м вийде. Може, той мозок і не соскребеш.
Іро, от ти розумна жінка. Мікроекономіку відрізняєш від макроекономіки із заплющеними очима. Я не знаю, хто такий Бернанке, а ти знаєш. Тобі там не скучно із цим дешевим ворьйом?
Це ж треба весь час придурюватись, прикидатись ідіоткою. “Так, Вікторе Федоровичу. Аякже, Вікторе Федоровичу. Піднімемо соціальні стандарти, Вікторе Федоровичу, нібіспакойтєсь”. Хоча так хочеться сказати: “А пішов ти, муділа!”
Ір, ну шо то за жисть, якшо не можеш сказати мудаку, шо він мудак? Свободи тобі, Іринко. Свобода жінкам лічить. А без свободи шо той розум.
Сашка, тебе не стосується майже нічого з того, що я розповідав тим старим політкурвам. Роздягайся, дитино, де хочеш і закликай до чого хочеш. Молодість не вернеться, а старі цицькі нагадують не про революцію, а про балєзнь і тлєн, спитай хоч у Раї. Тож гуляй, доки молода і не зважай ні на кого. Да ти і не зважаєш.
І пиздь їх всіх, Сашо! Не лише Калісніченка — всіх політиків, до кого дотягнешся. Не чекай, коли назвуть проституткою – спочатку бий, а потім вступай у пірігавори. А ще краще – пиздь, нічого не пояснюючи. Чого там пояснювати, і так все зрозуміло.
Аліксандра – ти справжня Клара Цеткін 21 століття. На тебе чи на окремі твої частини дивиться весь світ. Нє пасрамі. Як обіцяв – цьом.
А кого не згадав у цьому привітанні – ви ж нє в абідє, да? Я думаю, дажи наабарот.
Шановний колего Валерію, отримала справжнє задоволення від Вашої блискучої ЛІТЕРАТУРИ (а не принагідної публіцистики), й щодо мови, й щодо теми. Респект!
Уважаемые форумчане, в “половой” выходной (иначе его не назовешь), не грех отвлечься и посмеяться. Так что — начинаем: представьте себе “нашего круглосуточного Пожарыча” во главе “коранической многоженной семьи”… Одно успокаивает, он говорит, что такой поворот был бы хорош для современной России. Неужто засобирался? Впрочем, кто его знает, может он и оттуда, того, на ОРД дежурить станет. Уважаемый, чудесный и надежный читатель-собеседник Инвалид, спасибо Вам за поздравление в мой адрес, но разрешите считать, что поздравили именно с весной (эти поздравления я уже много лет принимаю 1 марта). Я ни в коем разе не феминистка, разницу между мужчиной и женщиной понимаю, и не против, если представитель “сильного (физически) пола” подаст мне руку при выходе из троллейбуса либо понесет тяжелую сумку. Но праздновать день, когда всех женщин поздравляют исключительно из-за наличия других половых органов, не приучена.Равно как, к примеру, визжать: не перебивайте меня, я женщина! А мужчину, если он говорит по сути, перебивать можно?.. Но это — к слову. Вообще — еще раз спасибо пану Семиволосу за чудесный рассказ. Тех из виртуальных знакомых, кто считает, что ощущать себя женщиной необходимо раз в году и в назначенный “красный день календаря”, что ж, с праздником, любви и прочих удовольствий. А всех остальных, вне зависимости от пола — с проклевывающейся весной. Весной, которая предвещает нашу с вами победу над нелегитимным режимом, строительство нормальной страны…
А в т о р:-“Жіноцтву, котре це совіцьке свято ще святкує, і мусчинам, котрі із ним жіноцтво ще поздоровляють присвячується.” ……………..
Хочу звернути увагу, що це свято виникло не в совіцькій державі.Виникло воно як день боротьби за права жінок. 8 березня 1857 року в Нью-Йорку зібрались на маніфестацію робітниці швейних та взуттєвих фабрик. Вони вимагали 10-часовий робочий день, світлі та сухі робочі приміщення, рівну з чоловіками заробітну плату. Працювали жінки того часу по 16 годин на добу, отримуючи за свій труд копійки. Чоловікам після рішучих виступів вдалося добитися введення 10 годинного робочого дня. На багатьох підприємствах в США виникли профспілкові організації. І ось після 8 березня 1857 року з’явилася ще одна — вперше її членами стали жінки. Того дня в багатьох містах Америки сотні жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи надання їм виборчого права.А взагалі більшість моїх друзів сприймає це свято як свято весни і так як красу весни порівнюють з жіночою красою то ми й вітаємо іх з приходом весни.Я ж хочу привітати із святом весни всіх жінок-форумчанок і особливий привіт духовному натхненнику сайта ОРД ВІКТОРІЇ МЕРКУРЇВНІ.
З 8 березня вас, українки!
Вітаю мільйони українок, які ще не встигли вимерти у власній державі!
Вітаю українок, які з вини держави страждають, жебрачать, животіють у колоніях і тюрмах!
Вітаю українок, які, пропрацювавши все життя, у цей святковий день, як завжди, дістають шматок хліба з сміттєвих баків!
Вітаю українських жінок і неповнолітніх дівчаток, які заради виживання змушені на автошляхах, у борделях, у кабінетах чиновників продавати свої тіла хтивим покидькам!
Вітаю українських жінок і дівчат, які щодня назавжди зникають з цього світу задля використання їхньої плоті на донорські органи!
Вітаю наркозалежних українських жінок, які, з вини держави, змушені вбивати співвітчизників, постачаючи їм наркотики!
Вітаю українських жінок — чемпіонок з абортів!
Вітаю українських жінок, діти яких вимушено перебувають у дитячих притулках, виховних закладах, тюрмах і колоніях!
Вітаю українських жінок, чиїх чоловіків, батьків, братів, дітей грабують, вбивають та катують бандити від влади!
Вітаю українських жінок, змушених рятуватися еміграцією в інші, демократичні держави!
Вітаю українських жінок – щасливих дружин, родичок, подруг державних службовців, чиновників, можновладців, очільників держави, політиків, розкішне та безтурботне життя яких забезпечене за рахунок пограбування мільйонів знедолених українців! На вас чекають дуже теплі місця у пеклі!
Вітаю мільйони українських жінок, яких люблять і шанують, яким дарують квіти лише 8 березня і яких зневажають або не помічають весь довгий рік з 9 – го по 7 березня включно!
Вітаю вас, трудівниці домашніх вогнищ, заручниці гривні, рабині чоловіків, каструль і сковорідок! Слава вам, майстриням борщу, котлет і салату олів’є!
Кохайте нас, годуйте нас, ублажайте нас, чоловіків!
Міцного здоров’я вам, терпіння, краси, щастя, тривалого перебування у цьому світі і вічного життя у наступному втіленні!
Да мне глубоко параллельно, откуда что взялось, от борьбы за права или от жидовских традиций. Есть прекрасный повод сказать прекрасной половине, что она прекрасна, сделать красивые подарки, прогнуться,поносить на руках, получить прощение за все грехи, а если кому то хочется найти грязь, то свинья, как говорится, найдет ее везде.Статья, особенно заставка, от нехорошего человека.
Что то я не поняла — к чему статья, написанная автором, и при чем тут 8 марта?
пане Панас це свято не совітське а єврейське — “пурим”. Під час нього вшановують жінку яка організувала винищення 75 тис. народу не євреїв. Більше 2 тис. років воно відмічається. А тепер ще ми з вами до нього долучились, якось з легкої руки леніна, троцького, і компанії.
Автору — щира подяка. Вже й забула, коли читала щось написане такою гарною мовою. Порівняти можна хіба що із щотижневими есе Віталія Жежери в “Газеті по українськи”.
щось дивне відбувається коли написати правду за 8 жидівське березня перший варіянт -коли у америці зібралися повіїї- другий -це коли жидівка естер при живому чоловікові сказала що вона не одружена а її чолов’яга стоячі поруч то її брат й почала обслуговувати перського царя а через рік за її ссання та підмахування він знищив детисячі персів нібито вони їх не любили й знущалися й по сьогодні у Европі та й не тірькі святкують пролиття цієї крові -третьє то закінчення свята пурім з6-по8 березня а почінається у лютому яке започаткували дві жидівки цеткін та роза-шварцлюксембург як по приході москаля мурав’ева з ордою у Київ 1919 року була для українців не останнім катом та вбивцею а ще у юдонацистів є три свята на яке їм потрібна людська руда це пейсах-паска у листопаді та на пурім у лютому два роки тому коло Донецьку знайшли поневічену дівчинка й всі у один голос казали що то сабаки познущались але і було свідчення фахового лікара що довів -то не собаки а глибокі колото-різани рани та швидко зам’яли справу вважайте люди і не пробачайте
щось дивне відбувається коли написати правду за 8 жидівське березня перший варіянт -коли у америці зібралися повіїї- другий -це коли жидівка естер при живому чоловікові сказала що вона не одружена а її чолов’яга стоячі поруч то її брат й почала обслуговувати перського царя а через рік за її ссання та підмахування він знищив детисячі персів нібито вони їх не любили й знущалися й по сьогодні у Европі та й не тірькі святкують пролиття цієї крові -третьє то закінчення свята пурім з6-по8 березня а почінається у лютому яке започаткували дві жидівки цеткін та роза-шварцлюксембург як по приході москаля мурав’ева з ордою у Київ 1919 року була для українців не останнім катом та вбивцею а ще у юдонацистів є три свята на яке їм потрібна людська руда це пейсах-паска у листопаді та на пурім у лютому два роки тому коло Донецьку знайшли поневічену дівчинка й всі у один голос казали що то сабаки познущались але і було свідчення фахового лікара що довів -то не собаки а глибокі колото-різани рани та швидко зам’яли справу вважайте люди і не пробачайте