1686 р. — Ліквідація автономної української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690 р. — “Анафема” Московського собору на “киевские новьіе книги” — книжки П.Могили, К.Ставровецького,І.Галятовського та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими.
1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729 р. — Указ царя Петра ІІ, який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755,1766,1769,1775,1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. — Інструкція Катерини ІІ князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.
1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість російської мови в Київській академії.
1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1831 р. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації Південно-Західного краю.
1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд,із забороною писати й малювати, що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 р, 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії.
1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам російського походження в Україні за успіхи в русифікації.
1876, 18 травня — Таємний Ємський указ Олександра ІІ про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.
1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Ємського указу всім губернаторам Росії.
1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина,Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.)
1888 р. — Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899, 1903 р.р. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І.Котляревському в Полтаві.
1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905-1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 р. — Указ сенату Російської імперії про “шкідливість” культурної та освітньої діяльності в Україні.
1910 р. — Циркуляр П.Столипіна про заборону створення неросійських асоціацій, у тому числі українських та єврейських, незалежно від їхньої мети.
1914 р., березень — Заборонення царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.
1914 р. -Указ Миколи ІІ про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства “Просвіта”, зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом А.Тютюнника під м.Базар на Житомирщині.
1921-1923 рр. — голод у степових районах України, спричинений політикою “воєнного комунізму” та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
1929 р. вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури, й УАПЦ — за “належність” до вигаданих ОДПУ Спілки визволення України (СВУ) та Спілки Української молоді (СУМ).
1929-1930 рр. — Перша фаза колективізації й “розкуркулення” в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930 р., 28-29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ — і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М.Борецького та інших церковних діячів.
1930 р., 9 березня-19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури,УАПЦ — за належність до так званої “Спілки Визволення України” (СВУ).
1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
1932-33 р.р. — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933 р. — Самогубство декількох культурних діячів, включаючи М.Хвильового, як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933 р. — Погром українців на Кубані.
1934-41 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1934 р. 13-15 грудня — У зв'язку з убивством С.Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г.Косинка, К.Буревій, Д.Фальківський, О.Влизько, І.Крушельницький та ін.
1936 р., жовтень-1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні(так звана “єжовщина”).
1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938 р. — Сталінська постанова “Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР”.
1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.
1939-1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1941 р., січень — “Процес 59” членів ОУН у Львові.
1946 р. 8-10 березня — ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й.Сліпим
(ред.: Й.Сліпого було засуджено до тяжких каторжних робіт в Сибіру, де він провів 18 років, відморозив ноги та став інвалідом. Його було звільнено лише завдяки особистому втручанню Папи Римського Івана ХХІІІ та президента Кеннеді).
1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У “Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у “Нарисі історії української літератури”, різка критика часописів “Вітчизна” і “Перець” (ця постанова була згодом підтверджена 16-м зїздом КП(б)У 25-26 січня 1949 р.)
1947 р.,3 березня — Призначення Л.Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова “чистка” серед українських культурних кадрів, звинувачених в “українському буржуазному націоналізмі”.
1949 р.- Чергова “чистка” в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її 16-го зїзду 25-28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22175 її членів).
1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.
1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті “Правда” проти “націоналістичних ухилів в українській літературі” (різка критика вірша В.Сосюри “Любіть Україну” та лібрето опери “Богдан Хмельницький” О.Корнійчука і В.Василевської).
1954 р. 23-24 березня — 18 з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Cибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952-1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис.осіб).
1954 р.,7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
1957-61 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монfстирів, семінарій).
1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти”, на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а “за бажанням батьків” вивчення української мови в російських школах України).
1959 р., 15 жовтня — Убивство C.Бандери агентом КДБ Б.Сташинським.
1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української
Робітничо-Селянської Cпілки (Л.Лук'яненко, І.Кандиба, С.Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу CРСР. Засудження Л.Лук'яненка до смертної кари.
1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її 22-м з'їздом, яка проголошувала політику “злиття націй” і подальшу русифікацію союзних республік.
1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал “З приводу процесу над Погружальським”).
1965 р., серпень-вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П.Заливаха, С.Караванський, В.Мороз, М.Осадчий, А.Шевчук та ін.).
1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.
1969 р., червень — Лист українських політичних в'язнів (М.Гориня, І.Кандиби, Л.Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв'язнів.
1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (вбивство) української художниці А.Горської у Василькові на Київщині.
1972 р., січень-травень — Друга велика хвиля арештів інтелігенції в Україні.
1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.
1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М.Руденка й О.Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М.Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й О.Тихому відповідно 10 та 5 років.
1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М.Матусевича і М.Мариновича(засуджені 23-30 березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).
1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР “Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітних школах республіки”(посилення русифікації).
1979 р., березень-жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О.Бердника (6 березня), Ю.Бадзя (23 квітня), Ю.Литвина (6 серпня), М.Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).
1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В.Івасюка біля Львова.
1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів CРСР.
1980-81 р. — Арешт українських політичних діячів С.Набоки, Л.Мілявського, Л.Лохвицької.
1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури (“Андроповський указ”) та директива колегії Міністерства освіти УРСР “Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загально-освітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки”, спрямована на посилення русифікації.
1984 р. — Померли в таборах О.Тихий, Ю.Литвин, В.Марченко.
1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В.Стус.
1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.
1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР.
1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.
231 ответ
Із сучасної ВІКІПЕДІЇЇ щодо Укр мови: У часи панування Великого князівства Литовського на території України!!! та Білорусі!!!(таких країн тоді ще в природі не існувало) була поширена давньоукраїнська мова — спільний предок для білоруської та української. (Що це за мова? Давньоруська, чи древньоруська була, а давньоукраїнська — то якесь новітнє диво)!
З початком панування поляків українська мова поступово занепадає через тиск на неї з боку польської. Жива українська мова відділяється від книжної давньоукраїнської.
Наприкінці 19 століття політика російського царизму щодо української мови стає значно жорсткішою, і 1863 року виходить Валуєвський циркуляр, що забороняв видавати книги українською мовою. У 1864 році було заборонено використовувати українську мову навіть у початковій школі.
А ось признання націоналістів в тому, за що ми повинні з благодарністтю відноситись до Росії і до Москви:
Проте вже на початку 20 століття, в 1905 році, Академія Наук Російської імперії визнала українську мову повноцінною і самостійною мовою посеред інших слов’янських. Таким чином, вона позбулася статусу “діалекту” російської мови.
Погодься, що якби не Москва, то ще не відомо, чи знали б наші батьки та ми нашу мову! Так що не верзи напраслину на Росію!
Славко! Всі ті події і факти, які ти оприлюднив за своїм ніби то імям, опубліковані Управлінням у справах преси та інформації Полтавської облдержадміністрації. http://li.dementor.org.ua/blog
Тобі необхідно було все це проаналізувати, а не видавати за своє власне розслідування та викладати тут на форумі за свом прізвищем, наче ти сам до цього дійшов. Смішновато виглядає.
Наприклад, ти зовсім не вдумуєшся, що — 1847 р., 5 квітня – Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати, що було рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
Але ти чомусь не пишеш, хто саме викупив пяницю Тараску Шевченко із кріпосництва і хто надав йому волю. І як він їм за це ”подякував”?!:-)))
Успіхів! Ловіть рибку в мутній водичці. Тільки щось ніхто не бачить результатів розслідування . Тут наша частинана, її перечитали сотні тисячі на різних ресурсах. Якщо хтось тирить наші резуоьтати нашої праці , то не смішіть якоюсь там http://li.dementor.org.ua/blog
1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В.Стус.
Було б смішно, якби не було так сумно…. Ти, Славко, відразу ж би писав, хто був його адвокатом (чи не москаль часом?).
“Хлопці” Я в принципе родился и вырос в Украине хотя русский и раньше даже и значения не придавал что про нас думает Россия да и мы про неё коли мы уж живем самостійно а після ціх розмов я взагалі дивуюся яке майбутне може бути у такої держави де ми самі собі не можимо дати ладу.
Валик, Читай здесь
http://www.domik.net/mod/main/news/id201804639/
дажей этой часточки роботы достаточно , чтоб сказать , что человек и его люди сделали очень много. Во всяком случае не прячутся в Москве.
А это вовсе смешно
Вот это: http://li.dementor.org.ua/blog
1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури (“Андроповський указ”) та директива колегії Міністерства освіти УРСР “Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загально-освітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки”, спрямована на посилення русифікації.
За це Керівникам СРСР треба дякувати, що хоча б за кордоном нас трохи розуміють завдяки російській мові. Інакше б ні російською мовою не могли б спілкуватися, а англійську і так, знають маленькі відсотки українців. Добре, що хоч російську знаємо. Ти розпочни розмову українською навіть в самій простій Туреччині чи Болгарії… Тебе, мяко кажучи, просто — не зрозуміють.
Валик!Я — разведчик и потому каждое первое число следующего месяца я натягиваю поверх рукавов бухгалтерские нарукавники и усаживаюсь за письменный стол. Не придумай чья-то умная голова этих матерчатых тубусов, разведки просто бы не существовало, так как всякого разведчика можно было бы запросто опознать по истертым на сгибах рукавам одежды. Есть дыра на локте — вот он и вражий агент. Хватай и тащи его в кутузку, и не бойся ошибки. Не будь у меня таких нарукавников, и я бы давно истер свои костюмы и рубахи до дыр, а локти до кости. А пожалуй, что и кости бы исшаркал. Такая работа.
Я сажусь за стол, я беру в пальцы ручку и начинаю писать бесконечные отчеты, сводки, сметы, докладные, объяснительные, разъяснительные, пояснительные и т.д., и т.п.
По-перше, в Москві ніхто не переховується. Скоріше, навпаки, бояться саме цього, що від них ніхто не переховується І ти вже програв цей двобій, тому, що розпочинаєш оперувати не фактажем, а отакими істероїдами — переховується в москві і т.п. Хто тобі таке сказав, що Валентин там переховується? Таке може сказати тільки людина, яка не має аргументів діалогу своєму опонентові.
Та й від кого переховуватись? Від імпотентів в Україні? Не сміши мене. Його адреси, майли та телефони відомі скрізь. А його чергова скарга, поґва десь в ефірі чи клопотання визивають прилив істерії та тремтіння рук у Керманичів Генпрокуратури та СБУ. Не сміши своєю брехнею про ніби то, переховування. Давай не будемо на особистості переключатися. А конкретно, за тематикою даної гілки посперечаємось!
Парни! Вы же разведчики! Да убейте нахуй начальника бухгалтерии и всех бюзгалтырш СБУ, че вы здесь собачитесь?
Я год потратил, разводя одну удачливую и сплоченную банду на две конкурирующие. Я голову сломал, как их стравить друг с другом. Пять сценариев перепробовал, пока за живое не задел. Зато теперь страсти накалены, дальше некуда — шерсть на загривках дыбом, пасти оскалены, хвосты землю метут. Не хватает только спорной кости, брошенной в середину стаи, чтобы они глотки друг другу перервали. И такая косточка у меня есть. Сладкая косточка, сахарная, от такой отказаться невозможно. Завтра я ее и брошу. А через несколько дней баланс подведу — сколькими преступниками меньше стало и вообще остался ли кто-нибудь. Крысиные драки, они кровавые. Это не наш самый гуманный в мире суд. На тех разборках меньше вышки не дают и раньше, чем последние кишки из брюха противной стороны выпустят, не останавливаются. На то и расчет. И перегруженным правоохранительным органам, которые одной рукой бандитов ловят, а другой отпускают, реальное вспоможение. Этих моих клиентов они уже ловить и амнистировать не будут.
Таку ж саму добру казку наніч можу написати тобі і я. Тому, що за фахом — професійний Р. Хоч це і не є зараз моєю роболтою, але колишніх, як то кажуть, не буває. Твій пост належить ще мабуть Конфуцію за часів коли він писав казки за кілька віків наперед для Українських Керовників розвідки:-)))) (Скіпі в свій час, в 1994р ЮАРівці подарували роздуми Конфуція про розвідку і агентів…на англійській мові. Щоб умів професійно спілкуватися. Весь Главк англомовників перекладом займався):-)))))
Незрозуміло, що ти бажав написати саме цим опусом на цій гілці? Продемонструвати, що ти щось цікаве вичитав та завчив у Володі Різуна про розвідку і видаєш це тут знову ж таки, за своє? Так і Володя Різун цей опус всього навсього згадав із Консерваторії. В Розвідці нічого нового не буває. Розвідка — це ремесло, яке постійно обновлюється у відповідності і необхідності до вимог сучасності і приправляється індивідуальним мистецтвом кожного із тих, хто її виконує!
Давай про Розвідку на другій гілці. Тут про “любов до москалів”.
А это еще что за опус Славка или Женька под чужим именем? С аргументами все понятно. У агентуры СБУ их нет!
(10.01.2009, 23:19) Ну ты и насмешил на ночь. Благодарю. А зачем под именем Валентина? Мог бы и под своим. Или страшновато? И какую банду ты имеешь ввиду, “бандОранжоидов”, или кого?
Давай лучше про “кохання Славка Волинського до москалів”
Ну про Крижановского и так ясно. Он гражданин России и Украины и срать хотел на нациков, которым эта новость, как удар по кумполу. У него и родственники там и тут живут. Он этого и не скрывает.
А вот Славко Волынский демонстрируя полную ненависть до “Москалей” имеет одну единственную родную душу, которая успешно проживает в России и является гражданкой России.
Где логика мышления человека?
Всем спецам памятен хрестоматийный случай, когда перед одной локальной войной из готовящейся к скорым боям страны в сопредельную сбежал не известный никому журналист и предложил там для продажи — кто бы мог подумать! — сверхсекретные сведения, касающиеся дислокации войск. Такой информацией мог располагать только человек, имеющий лапу в генералитете. На поиски источника утечки информации были брошены лучшие силы контрразведки. Разбогатевшего, но так и не успевшего вкусить плодов сладкой жизни журналиста-предателя выкрали и допросили, пригрозив скорым судом и непременным, за измену Родине, смертным приговором. Журналист суда не испугался, заявив, что никакой государственной тайны не крал, что все свои сведения добыл из самых что ни на есть доступных источников. Ему не поверили. Тогда журналист потребовал себе провинциальные газеты и в течение нескольких дней, на глазах у потерявших дар речи контрразведчиков, выведал еще несколько военных тайн.
В первую очередь рассортируем прессу по принадлежности. Печать слишком важный рычаг власти, чтобы не принадлежать никому. Каждый печатный рупор трубит по чьим-то нотам. В вольные импровизации я давно уже не верю. Игру от сиюминутного настроения может себе позволить разве только редактор жэковской стенгазеты или подобный ей печатный орган с разовым тиражом два с половиной экземпляра. Все прочие дудят на заказ, не всегда явный, но всегда хорошо оплаченный — деньгами, положением, званиями, должностями, душевным комфортом — не суть важно. Короче, по пословице, насчет тех, кто платит и кто заказывает музыку. Характер этой музыки меня в данный момент и интересует. Вкусы, они разные бывают. Кому-то по душе военные марши, кому-то национальные, а кому-то чужестранные мелодии, кому-то гимн России .
Москалей “любит” не только Славко Волынский. Москалей все больше любят в Европе выражая свою любовь сожжением российских флагов.
Лондон. Газовый скандал порождает русофобию: в Европе жгут российские флаги
http://www.k2kapital.com 10.01.2009
Жители Европы, замерзающие без газа, сжигают российские флаги. Не в надежде согреться, а в знак протеста против прекращения поставок топлива. Один из таких случаев был отмечен в сербском городе Крагуевац, пишет британская газета “The Telegraph”. Фотографии местных жителей, сжигающих на улице российский триколор, распространили западные информагентства.
Сербия – далеко не единственная страна Европы, испытывающая серьёзные проблемы из-за отсутствия российского газа. Всего, по данным агентства “Reuters”, в той или иной степени пострадали 18 государств, сообщает “Эхо Москвы”..
Есть за что “любить” европейцам Россию!
06.01.2009
“Газпром”: Поставки российского газа в Европу сократились в 7 раз
06.01.2009
Румыния осталась без российского газа
06.01.2009
Босния и Герцеговина недополучает 25% российского газа
06.01.2009
Венгрия недополучает 80% российского газа, Австрия – 90%
05.01.2009
В Госдуме решение суда по транзиту российского газа назвали “филькиной грамотой”
Вы хотите сказать, что именно в Англии — стране, известной всему миру, как наркоторговец и убийца наших детей, выражают протесты против России, что не дополучают их газа? Так это ж здорово. Так им пархатым и толстожопым пуританцам и надо!
А самое главное, что главный виновник недостачи газа — это команда любых друзив из Украины.
Лед тронулся, господа…ой, панове хохлы!!! И не смешите нас тут сожжениями флагов. Этим отсутствие газа не заменишь и тепла от этого не будет! Разве что в мелких душонках бельгийско-лондонских украинцеФ.
В Европе нашлась первая газовая компания, которая однозначно считает, что в прекращении поставок газа Европе виновата Украина.
Первый иск против Украины по факту прекращения транзита российского газа в Евросоюз подан западной компанией в Европейский суд в Люксембурге. Он является высшей юридической инстанцией Евросоюза.
Иск представлен австрийской юридической фирмой Wolf Theiss от имени венгерского газового оператора компании Emfesz против компании “Нафтогаз Украины”.
Последняя имеет юридические обязательства по поставкам российского газа в страны Евросоюза, включая Венгрию, передает ТСН.
Основание для судебного иска — принято в 1994 году нормативное законодательство ЕС, которое позволяет европейским компаниям использовать правила Всемирной торговой орагнизации (ВТО) для защиты своих деловых интересов. Украина вступали в ВТО в мае прошлого года.
Одновременно Emfesz подала второй иск в суд Будапешта.
Лёд тронулся, Фирташ кипишует! Нормальная темма, господа хохлы и москали тоже. Подельнички перессорились, один на другого подаёт у суд. Зато теперь Ющара ужэ никак не сможет сказать, што не знает што такое “РУЭ”, теперь Ющара уже хорошо знает што такое ”РУЭ”.
Ну, а што касаетца европейского суда, то этта же какие такие договоры между “РУЭ” и НАКом имеютца? Очень даже любопытно што Фирташ решыл обжаловать, в смысле, какие действия Дубины оспаривает Фирташ.
Президент Польщі Качинський, який часто та гостро критикує Росію, сказав, що полякам не варто боятись звинувачень в “антиросійськості”, і закликав протистояти проросійському лобі в Європейському Союзі, який нині об’єднує 27 країн.
“Не потрібно боятись, що нас звинуватять у русофобії в ЄС, бо нас і так звинуватять. При величезному впливу проросійських настроїв, традицій, інтересів, антиамериканізму, а часом, може, і корупції (в ЄС), якщо цьому не протиставиться певна група країн, то критичну масу не подолати”, — сказав він.
Польський президент, однак, визнав, що Польщі з іншими країнами буде важко протистояти “потужному” проросійському лобі.
“Але можемо загальмувати певні тенденції”, — додав він.
Як відомо, 6 січня Качинський закликав Євросоюз, представники якого з 1 січня заявляли про необхідність двостороннього вирішення газової суперечки України з РФ, втрутитись в газовий конфлікт.
На думку польського президента, поляки повинні стати на сторону українців в газовому конфлікті.
Русский и москаль(кацап)также как украинец и хохол-это две большие разницы.Русский и украинец-это НОРМАЛЬНЫЕ люди,которые проживают в России и соответственно в Украине,любят свою Родину и нормально относятся к другим национальностям,расам и религиям.А кацапы и хохлы-это изгои своих наций,они лживы и полны злобы,ненавидят ВСЕХ
людей,везде видят козни врагов.Проживают где
придется но нигде своими не будут.К примеру-
“работяга”-хохол,хотя и гонит на них .
Встрявший, зря ты наговарюеш на рабочего человека. Ва-первых, Россия многонацыональное, патамушта федерацыя, в России жывут не только русские, но ещо и татары, башкиры, чукчи, хакассы, евреи и многие другие народы и все имеют свойи териториально-государственные образования, самостоятельные и дажэ автономные.
В России кремльовские москали признают федерацыю. В этом уже разница между Кремльом и Банковой.
А украинские главари-хохлы не признают многонацыональности Украины и называют Украйину унитарной при этом лживо называют Крым автономным, но в чом заключается “автономия” Крыма нихто не понимает.
При этом все поступки хох_ляцких главарей-унитарщиков почему-то выгодны москалям с их имперскими амбицыями.
Работяга,я не о том.Суть-украинец НИКОГДА Украину хохляндией не назовет,никогда,так как делаешь это ты.Понял?
Слыш, Встрявшый, ты гавариш слово “суть”, што очень правильно. Так вот, по сути — Крым не являетца Украиной. Для начала даю тебе такую суть. А значит , по-моему, Крым считают Украиной хохлы. а украинцы понимают правду и Крым Украиной не считают.
Дальше, представители Партии Регионов никогд не проявляют обеспокоенность родной земльой, они говорят только о шахтах, но никого из них не волнует загрязнение окружающей среды и не волнует качество и количество продуктов питания. И таких людей много миллионов, а их Лидер — Виктор Фёдорович Янукович выучил украинский язык, но от этого миллионы шахтёров и металлургов не стали украинцами.
А потому надо внимательно прислушыватца к разным людЯм и не навязувать крымцам и донецким какую-то непонятную им Украину, а завойовывать их я тем более против.
А потому я — честный украинец, который против того, чтоб другие народы и нации заставлять жить по чужим традицыям и правилам. Степан Бандера выступал за обработку родной земли, он выражал интересы украинского крестьянства, а потому крестьяне к Бандере относятся нормально, а разные “запорожцы” (которые против “гречкосеев”) и пролетарии из бараков, для которых в кайф руду двигать, а не жизнь развивать, выступают против Бандеры.
Если по-твоему, уничтожают украинскую землю в донбасе украинцы, а сберегают украинскую землю на Западе хохлы, то подтверди. Но ведь ты, Встрявший, называеш хохлом меня, который обрабатывает землю, десятки гектаров. А ккак называетца тот кто памятники Голодомору строит? Или тот кто на мартенах-химкомбинатах отраву на украинскую фигачит и терриконы разкидует, а?
А. А. БЫКОВ
О РУСОФОБИИ В ПОСТСОВЕТСКОМ ПРОСТРАНСТВЕ
[БЫКОВ Александр Александровым — кандидат исторических наук, доцент кафедры социологии Томского государственного университета.]
После распада советской системы рост русофобии наблюдается во всех республиках бывшего СССР и в некоторых субъектах Российской Федерации. Русофобия, враждебное отношение к русскому этносу превращается в стереотип массового сознания нерусских. Как социально-психологическое и политическое явление он имеет ряд причин. К одной нам следует отнести русификацию, не афишировавшийся компонент внутренней политики КПСС. Русская культура в сочетании с марксистско-ленинской идеологией должна была стать базисом для новой исторической общности — советского народа. Эта новая общность конструировалась, ее формирование требовало дополнительных, прежде всего полити-ческих мер. Искусственное стимулирование этого процесса скорее деформировало, чем развивало этносферу. Русификация несла с собой частичную этнокультурную денациона-
лизацию, размывание национального самосознания, в перспективе — угрозу существованию этнической общности.
Возникает вопрос: есть ли доля вины русского этноса в формировании негативного отношения к культуре, психологии, политике России? Очевидно, есть. До распада СССР русские занимали доминирующее положение в стране во всех основных сферах общества. Отсюда менее толерантное отношение русских к другим этносам, проявления предубежденности, и даже нередко високомерия. Были и иные причины нетерпимости русского населения к другим этническим культурам. Зачастую оно относилось к эстонцам, латышам, литовцам, украинцам из западных областей Украины. (На причинах нетерпимости русских к этим этносам мы остановимся отдельно.)
Объективная причина относительно слабой приспособленности русских к инонациональным культурам в этих условиях создана особенностями этнодемографической, языковой и этнокультурной ситуации, которая делала такую адаптацию как бы излишней. Причины такого положения осмыслены специалистами в области этносоциологии. В первую очередь — это возможность общения с представителями другого народа о на русском языке и не утруждать себя изучением языка местного населения. К этому стоит прибавить господство русского языка в средствах массовой информации, литературе, кинематографе,деловой деятельности и т.д.
Естественно, нежелание адаптироваться к местной социокультурной среде не вызывало симпатий коренного населения. После снятия защиты со стороны единого унитарного государства наблюдается повсеместный рост неприязни к русскоязычному населению, что выразилось в епитетах “оккупанты”, “мигранты” и пр.
(Продолжение следует).
Бред, у меня друзья живут в Москве, нормальные люди, в этом году были у меня в гостях. И вообще по роду профессии часто с росиянами общаюсь — люди как люди. Хохлами нас называют в шутку, любят украинский калорит, анекдоты и перцовку (про сало небуду). Всех словян начинают стравливать псевдо-словяне — политики. Национальный вопрос поднимается когда крыть нечем. Видел я “щирах украинцев” не умеющих розмовляти рідною мовою — гнать их в шею. Считаю что надо хорошенько изучить историю и не повторять ошибок (учиться надо на чужих ошибках а мы на своих. Ну и кто мы после этого). Давайте оставаться славянами и не воевать с соседями по лестничной площадке.