1686 р. — Ліквідація автономної української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690 р. — “Анафема” Московського собору на “киевские новьіе книги” — книжки П.Могили, К.Ставровецького,І.Галятовського та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими.
1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729 р. — Указ царя Петра ІІ, який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755,1766,1769,1775,1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. — Інструкція Катерини ІІ князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.
1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість російської мови в Київській академії.
1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1831 р. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації Південно-Західного краю.
1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд,із забороною писати й малювати, що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 р, 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії.
1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам російського походження в Україні за успіхи в русифікації.
1876, 18 травня — Таємний Ємський указ Олександра ІІ про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.
1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Ємського указу всім губернаторам Росії.
1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина,Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.)
1888 р. — Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899, 1903 р.р. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І.Котляревському в Полтаві.
1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905-1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 р. — Указ сенату Російської імперії про “шкідливість” культурної та освітньої діяльності в Україні.
1910 р. — Циркуляр П.Столипіна про заборону створення неросійських асоціацій, у тому числі українських та єврейських, незалежно від їхньої мети.
1914 р., березень — Заборонення царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.
1914 р. -Указ Миколи ІІ про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства “Просвіта”, зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом А.Тютюнника під м.Базар на Житомирщині.
1921-1923 рр. — голод у степових районах України, спричинений політикою “воєнного комунізму” та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
1929 р. вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури, й УАПЦ — за “належність” до вигаданих ОДПУ Спілки визволення України (СВУ) та Спілки Української молоді (СУМ).
1929-1930 рр. — Перша фаза колективізації й “розкуркулення” в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930 р., 28-29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ — і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М.Борецького та інших церковних діячів.
1930 р., 9 березня-19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури,УАПЦ — за належність до так званої “Спілки Визволення України” (СВУ).
1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
1932-33 р.р. — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933 р. — Самогубство декількох культурних діячів, включаючи М.Хвильового, як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933 р. — Погром українців на Кубані.
1934-41 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1934 р. 13-15 грудня — У зв'язку з убивством С.Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г.Косинка, К.Буревій, Д.Фальківський, О.Влизько, І.Крушельницький та ін.
1936 р., жовтень-1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні(так звана “єжовщина”).
1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938 р. — Сталінська постанова “Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР”.
1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.
1939-1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1941 р., січень — “Процес 59” членів ОУН у Львові.
1946 р. 8-10 березня — ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й.Сліпим
(ред.: Й.Сліпого було засуджено до тяжких каторжних робіт в Сибіру, де він провів 18 років, відморозив ноги та став інвалідом. Його було звільнено лише завдяки особистому втручанню Папи Римського Івана ХХІІІ та президента Кеннеді).
1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У “Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у “Нарисі історії української літератури”, різка критика часописів “Вітчизна” і “Перець” (ця постанова була згодом підтверджена 16-м зїздом КП(б)У 25-26 січня 1949 р.)
1947 р.,3 березня — Призначення Л.Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова “чистка” серед українських культурних кадрів, звинувачених в “українському буржуазному націоналізмі”.
1949 р.- Чергова “чистка” в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її 16-го зїзду 25-28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22175 її членів).
1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.
1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті “Правда” проти “націоналістичних ухилів в українській літературі” (різка критика вірша В.Сосюри “Любіть Україну” та лібрето опери “Богдан Хмельницький” О.Корнійчука і В.Василевської).
1954 р. 23-24 березня — 18 з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Cибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952-1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис.осіб).
1954 р.,7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
1957-61 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монfстирів, семінарій).
1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти”, на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а “за бажанням батьків” вивчення української мови в російських школах України).
1959 р., 15 жовтня — Убивство C.Бандери агентом КДБ Б.Сташинським.
1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української
Робітничо-Селянської Cпілки (Л.Лук'яненко, І.Кандиба, С.Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу CРСР. Засудження Л.Лук'яненка до смертної кари.
1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її 22-м з'їздом, яка проголошувала політику “злиття націй” і подальшу русифікацію союзних республік.
1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал “З приводу процесу над Погружальським”).
1965 р., серпень-вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П.Заливаха, С.Караванський, В.Мороз, М.Осадчий, А.Шевчук та ін.).
1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.
1969 р., червень — Лист українських політичних в'язнів (М.Гориня, І.Кандиби, Л.Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв'язнів.
1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (вбивство) української художниці А.Горської у Василькові на Київщині.
1972 р., січень-травень — Друга велика хвиля арештів інтелігенції в Україні.
1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.
1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М.Руденка й О.Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М.Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й О.Тихому відповідно 10 та 5 років.
1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М.Матусевича і М.Мариновича(засуджені 23-30 березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).
1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР “Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітних школах республіки”(посилення русифікації).
1979 р., березень-жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О.Бердника (6 березня), Ю.Бадзя (23 квітня), Ю.Литвина (6 серпня), М.Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).
1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В.Івасюка біля Львова.
1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів CРСР.
1980-81 р. — Арешт українських політичних діячів С.Набоки, Л.Мілявського, Л.Лохвицької.
1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури (“Андроповський указ”) та директива колегії Міністерства освіти УРСР “Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загально-освітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки”, спрямована на посилення русифікації.
1984 р. — Померли в таборах О.Тихий, Ю.Литвин, В.Марченко.
1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В.Стус.
1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.
1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР.
1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.
231 ответ
Швачка с Иваново, чувствуется в вопросе твоем про хохлов и украинцув неподдельный интерес! Тяга к знаниям чувствуется и отсутствие издевательского подтекста налицо! Это радует!
Только вот не стоит у “професионалов украннского этносу” выяснять такие ньюансы — ибо “хохол” — слово происходящее из российского этносу, вот у ихних професионалов и выясняйте. По этому вопросу их там много сейчас.
А украинский этнос другие слова производит. “Кацап” например. Происхлодящее от тюркского “касаб” — «живодер», або «м’ясник» «люта людина», «деспот»…
Примеры литературного использования:
«Проклятые кацапы едят щи даже с тараканами» — (Микола Гоголь).
«Бросьте в самом деле „кацапию“, да поезжайте в Гетьманщину». — Микола Гоголь.
«Хіба ж я винен, що я уродився не кацапом або не французом?» — Тарас Шевченко, лист до Якова Кухаренка від 30 вересня 1842 р.
«Ех Тарасе, Тарасе, зведе тебе ця проклятуща кацапня! Куди ти йдеш? Знову на рожон прешся. Плюнь на них.» — Яків Кухаренко, лист до Т.Шевченка
«Іван Грозний представляли італьянці по італійськи… поводитись по кацапськи вони не вміли, один тільки Іван Грозний був похожий на кацапа.» — Леся Українка, лист до сестри О. П. Косач
«Мы сделались ненавистниками не только тех, которые, по нашему воззрению, были виновниками бедственного положения нашей родной Украины, но и самих москалей, этого, по нашему тогдашнему мнению, грубого и ни к чему высокому неспособного народа, который мы звали кацапами. Шевченко был неистощим в сарказмах, анекдотах и припевах на счет великоруссов» — Пантелеймон Куліш
Завів кацап християнина,
Зарізати хоче.
Зав’язав йому назад руки,
Ніж широкий точить.
А кацапчук семиліток
Мало не брикає:
Кругом скаче коло тата
Та все промовляє:
«Да полна уж тачать батька!..
Будєт с нєго, будєт!..
Режь же, батька! то-то любо
Как трепаться будєт!»
Степан Руданський
и кагда ви все определитесь, и шо ви хочете кокретно, имею в наличии,не дорого.
А мені бабуся ще в дитинстві розповідала, що слово “хохол” походить від козацького оселедця-чуба, а відтак і почали прозивати кацапи українців “хохлами”. Хохлами звали й тих , хто тікав від панщини десь у сибір. В Зеленому Клину українців звуть не інакше як “хахли”. Богдана хмельницького москалі звали принизливо хохлом. А значення слова “кацап” мені бабуся пояснила так: якщо украукраїнці голились і носили тільки вуса, то москалі носили бороди, як у козлів, чи цапів. Від того й пійшло прізвисько на москалів “как цап”, а відтак ”кацап”.
Ну и язык у вас хохлов — дебильный и непонятный. Вот к примеру возьмем ваше
хохлятское НЕЗАБАРОМ. Это где: возле бара или перед баром?
Та й у вас москалів не краще. Оце ваше москальське СРАВНИ. То це як: срав чи ні?
Народ, тут же не дураки сидят- как минимум высшее образование. Это же все списано с Булкагова “Белая гвардия”. Как-то становиться не посебе.
Криївка партизанів. Старшина, перекладач і полонений “стрибок”.
— Cпитай москаля, де розташована їхня частина.
— Руководитель спрашивает вас, где расположена ваша часть.
— Я не скажу!
— Москаль відповів, що не скаже.
— То скажи, що зараз ми його катуватимемо.
— Руководитель говорит, что сейчас вас будут пытать.
— Я все равно не скажу!
— Москаль каже, що все одно мовчатиме.
— То клич хлопців із жаровенькою й цвяшками.
[…]
— А что это они внесли?
— Это жаровня. Сечас в ней раскалят гвозди и загонят их вам под ногти.
— Нет, нет! Скажите вашему начальнику, что я все расскажу!
— Що там москаль белькоче?
— Каже, що москалі тортур не бояться.
есть и гвозди(нужного розмера)и сковородки,и украинский словарь и русский,есть на идиш но дороже.
У стаpого бандеpівця питають:
— Діду у тебе патpони є?
— Hема, хлопці.
— Діду, а пістолет є?
— Hема, хлопці.
— А кулемет є?
— Hема, хлопці.
— Діду, а гапмата є?
— А ось чого нема, того нема!
так ви оределитесь конкретно шо вам нужно?пиздолеты или памперсы?дешевле чем у меня нет.
Вопрос всем хохлам:
Естействено, что между русскими ихохлами за паследние время вознкло много пративоречий, как справидлива заметил в сваих “праизведениях” Славко Волынский. Но мине любопытно адно. Я почимуто ниразу, павтаряю, НИРАЗУ(!) ни слышал из уст хохлофф слоф благадарнасти Русским за спасение их от ужасофф каричнивай чумы. Вы, хохлы пережываите и жилеете жертф галадамора, но ни адин хахол не выразил слоф благадарнасти нам,русским, что он не вашол ф число этих жертф. А Славко судя по фсему, намерин был ф случаи пабеды перехуярить фсех русских, рас и нафсигда решиф приславутый рассийский вапрос.
Так вот, грязи на нас вы, хахлы вылили массу, (асобино ф паследние время), мол мы тупое быдло, алкаши, линтяи, и. т. п. Но неужэли сриди всиго мнагамилионнаго хохловского народа ни нашлось ни аднаго парядачного чилавека, искринне благадарнаго русским за спасение?
“Хотят ли русские войны?”
Війна – це невід’ємний засіб мобілізації національного духу північних сусідів. Чи не випадково Радянський Союз розпався майже одразу після закінчення останньої окупаційної кампанії СРСР – афганської?
Пост-воєнна деморалізація була значним фактором для розпаду імперії. Без війни в Росії швидко починаються смути, хитання, нестабільність, занепадає почуття національної гордості. Періоди національного піднесення пов’язані майже виключно з війнами. Це добре засвоїли представники еліт. Путін розпочав із Чечні. Медведєв – з Грузії.
Всезагальний одобрямс інтервенції в Грузію з боку російських еліт, громадської думки не викликає сумнівів і вже нікого не дивує. Те, що йдеться про незаконне вторгнення на чужу територію – взагалі не працює як аргумент.
Майже ідіотичне “там наші громадяни!” створює відчуття квазі-правомірності, достатнє для російського обивателя. В кращому випадку вам скажуть “американці теж так роблять”, не уточнивши, чому в американців треба вчитись тільки гіршому з того, що вони вміють.
Будьмо впевнені, що у разі початку бойових дій проти України, пересічні росіяни в основній масі з великим піднесенням підтримають свою армію і політичне керівництво. Їм скажуть – війна не проти братнього українського народу, а проти його “злочинного керівництва”.
Росіянам, які давно вже не обирають собі владу і не можуть повірити, що в Україні це якось інакше – цього пояснення буде достатньо.
Спостерігається певна циклічність у життєвих проявах “миротворчої” імперії: Фінляндія-1939, Угорщина-1956, Чехословаччина-1968, Афганістан-1979, Грузія-2008, Україна-? Життя стає швидшим, тому, напевно, не пізніше 2017.
Почнуть з Криму
“Міст дружби” в Керченській протоці, будівництво якого так лобіюють сьогодні росіяни, при короткозорій підтримці вітчизняного Мінтрансу, якщо буде збудований, стане українським Рокським тунелем.
Звісно ж, не буде жодного оголошення війни – лише “миротворча операція” з метою запобігання гуманітарній катастрофі. Наприклад, вимога виведення Чорноморського флоту у 2017 році – хіба не гуманітарна катастрофа? Адже десятки тисяч “миротворців” і обслуговуючого персоналу в Севастополі втратять роботу і не матимуть засобів до існування!
Може бути втілено сценарій поступово розкручуваної істерики із переростанням в контрольований безлад. Ті ж самі діячі, що знищували цього літа українські символи на Графській пристані, будуть влаштовувати апокаліптичні дійства, заклинати до “довічного базування” флоту як невід’ємної частини Севастополя тощо.
Врешті-решт, Росія ухвалить рішення не виводити Чорноморський Флот “на вимогу співвітчизників та жителів Криму”. Це призведе до збройних зіткнень. Далі – та чи інша версія “грузинського варіанту”.
Варто помітити, як пожвавився в останні дні Леонід Грач, що мріє про роль “кримського Багапша-Кокойти”. Він уже не соромиться зривати з державних установ державні прапори та заявляти про те, що “Крим дозрів до відділення від України”.
Саме він першим озвучив думку про те, що Південно-Осетинський сценарій може повторитись в Україні. Мабуть знає, про що каже.
я, я очень,очень благодарен,это правда.
Изя,заткнись,а то нарвешься на комплименты на новой ветке,например,”За что я “люблю” изь”
шо сразу, заткнись,может я чем помогу,в этом конфликте,как нейтральная сторона,прошу учесть совершенно бесплатно(я имею в виду советом)
Пугать будете, тоесть логических доводов не осталось. Мы ж не толпа на майдане. Почитайте Бзежинського, вы болтаете как его рупор. А пишет он интересно. По фактам. Россия, да империя. А США- агнец божий. Грузия. Ну Саакашвили мало того что невинных людей под Град подставил. так он и своих грузин под пули положил. А наш гарант его поддержал. Так что это еще вопрос, кто у нас “ху”. А ну как надо будет “куму” помочь? Ему ж на нас наплевать, погонить воевать за светлые интересы жующего галстуки. Правда кто пойдет. Вторая тема. А зачем? Россияне и так через пару месяцев нас на корню скупят. К этому все идет.
Да, благодарны .И много людей помнит. Только ремарка- в Красной Армии каждый шестой, или даже четвертый был украинцем. Ватутин, Кожедуб — украинцы, Рокоссовский-поляк. Жуков, это который гнал на Зееловых высотах людей на пулеметы и положил 100000 солдат? Посему мы помним, только и вы помните сколько полегло украинцев, белорусов, казахов и т.д.
Подскажите, как побыстрее России продаться?
Николаевна:”Грядет распродажа!!!”
Вопрос: Кто и на что покупатель?
Варианты ответов:
2.”Все уже украдено до нас” (Покупатель)
3.”Спасение утопающих-дело рук самих утопающих”(Ющенко)
4.”Не виноватая я! Он сам пришел”(Тимошенко кризисе)
P.S.Пожелание: Николаевна, не кипишите! Не переводите стрелки на другую тему.
ну так сразу и распродажа,николаевна извините,но у нас здесь вложены средства,не малые прошу заметить,могу вас заверить, никаких резких движений до августа.
красной чуме быть благодарным за избавление от коричневой?
Это типа быть благодарным медвежьей болезни (недержание говна в организме)за избавление от запоров.
У меня один дед с винтарем прапахал всю войну, а второй хирургом с первого до последнего дня. А бабка трактаристкой в селе. К НКВД отношения оба не имели. А у щирого знакомого дед сержантом НКВД с 30 годов отслужил. А он теперь свечечки в окне выставляет- между собой разберитесь. Мне за дедов не стыдно.
А кому мы должны быть благодарными? Вашим бендеровцам? Так что ж они не освободили Украину, Некогда было, минет немцам делали.Если сами ни на что не способны, будьте довольны тем, что за вас делают другие.
Социологи зафиксировали достаточно резкое изменение отношения россиян к представителям ряда зарубежных стран. Наиболее резкое падение симпатий произошло по отношению к грузинам, украинцам и американцам.
Социологи из Российской Академии Наук, презентовавшие сегодня доклад «Чего боятся россияне?», связывают подобное падение симпатий с возросшим интересом граждан России к геополитическим проблемам после августовского конфликта на Кавказе.
Также в исследовании отмечено падение симпатии к США. Если еще год назад 37 процентов россиян позитивно относились к США, то после событий на Кавказе доля симпатизирующих этой стране упала до 14 процентов.
Еще одним лидером падения рейтинга симпатий россиян стала некогда «братская Украина».
Социологи отмечают, что позитивные эмоции Украина вызывает лишь у 23 процентов россиян, в то время как абсолютное большинство жителей Российской Федерации – 60 процентов – заявили о своем негативном отношении к Украине.
«А ведь еще в начале текущего десятилетия Украина, наряду с Белоруссией, рассматривалась, как наиболее вероятный союзник России», – отмечают социологи ИС РАН.
Также снизилось количество симпатизирующих Германии, Франции, Японии и Великобритании (сокращение симпатии от 4 до 10 процентов). Лидерами же симпатии россиян стали Белоруссия (75 процентов), Казахстан (69 процентов) и Китай (59 процентов), при том, что все последние годы «рейтинг Китая» стабильно держался на уровне 41-45 процентов.
Социологи отмечают, что самое негативное отношение к грузинам и украинцам зафиксировано среди жителей юга России и Поволжья. Наиболее толерантно к соседним странам относятся на северо-западе. При этом 57 процентов опрошенных заявили о том, что одобрили бы применение экономических и политических санкций по отношению к Украине в случае вступления страны в НАТО, и только каждый пятый россиянин считает применение таких санкций недопустимым.
© 2008, «Новый Регион – Москва»
Ніколаївна! Підключаю в роботу Роботягу. А то його прямим ударом в самісіньке серце вивело із строю.
Работяго! Не переживай. Прийдее пора, і тебе хтось із жінок покохає… Все в твоїх руках. Давай, підключайся, а то щось без тебе скучновато стало. Скажи, що був зайнятий, в форум не заглядав і т.і.
МаладецЪ, хохол по имени “Доповнення”!
Пишы ещо!!! А то тута на фоуме имеютца сомневающиеся, каторые думают што хохла можна , типа, исправить-перевоспитать.
А я им говорю: нифига. Не, ну, канешно, если зайца долго бить — он научитца курить. Так шо выдрессировать хохла можно. Тока скока хохла не корми, а предательство — хохляцкая сущность.
И безграмотность. От!
А ты, “Доповнення” харашо так пишэш. Вапрос: ты на каком лэнгвиче выражаешся? Это у тебя украинский язык используеш при написании тэзисов на форуме, чы не так?
Вопрос
(17.12.2008, 14:01)
Ющенко — вот путь герррроя!
Прогрессивные социалисты, идя на парламентские выборы, предлагали изменить государственное устройство Украины. Перевести Украину в русло федеративного государства, где субъекты федерации, конечно, имели бы большие полномочия, а из состава федерации наибольшие полномочия имели бы Автономная республика Крым, как автономия и на сегодня существующая; Закарпатская область как новая автономия, и Галичина — как исторически тоже уже сложившаяся автономия. Потому что во всех этих образованиях и состав населения, и ценностные ориентации, и другие моменты – они достаточно специфичны.
Поэтому федеративное государство могло все это учесть, сохранить при этом свою целостность и не ущемлять права никаких народов, проживающих на нашей территории. Это самый правильный, самый спокойный и цивилизованный метод решения имеющихся противоречий.
Я чувствую во всех процессах, происходящих вокруг русинского вопроса, привкус политической спекуляции, когда те или иные политические силы для собственного пиара или для своего собственного будущего искусственно подогревают население. И, казалось бы, естественные процессы проявляются в уродливых формах. То есть я точно знаю, что проживающие сегодня на территории Закарпатья русины совершенно не ставят вопросы отделения от Украины. Они и ранее не поднимали вопрос об отделении, и сегодня не поднимают вопрос отделения. Они исходят из того, что Закарпатская область – это составная часть Украины. Другое дело, что вопросы автономии до сегодняшнего дня не решены, и они, получается, дают основания для каких-либо политических спекуляций.
А наша власть в Украине — и Президент, и правительство — вообще показательна своими двойными стандартами. Потому, что, поддерживая независимость самопровозглашенного Косово, но не поддержать Южную Осетию и Абхазию – вообще нонсенс. Не говоря уже о том, что Косово не имело никакого права отделяться. У Косово не было ни исторически отдельной земли, у них никогда не было экономической автономии. И то, что они вытравливали сербов со своей территории и разрушали православные храмы XII-XIII столетий, никоим образом их не оправдывает.
Но так нужно было США, так нужно было НАТО. И украинское руководство, защищая интересы США и НАТО, пошло на признание Косово. А у себя в Украине Закарпатье хотят вообще ни во что ни ставить. И, мало того, поднимают вопрос об урезании автономных полномочий у Крыма. Как всегда — двойные стандарты.
Светелка, у “нас”, это у кого?
Мені, Работяго, суржик подобається. Змалечу цією мовою розмовляв… З молоком, як то кажуть, впитав. От!
Є ще одна важлива деталь щодо скржику — коли розмовляєш ним, то нацисти (націоналістами я їх не називаю) не можуть зрозуміти, як тебе обізвати: хохлом чи москалем…
Я ото Славка Волинського тільки перший абзац прочитав і зрозумів, що дальше читати не стоїть…чи не стоЇть…:-)))
Цитую:
1686 р. — Ліквідація автономної української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
Славку! Ти що іздіваєшся над нами? Яка в 3,14зді тоді ще була “українська церква”? Ти що, з глузду зовсім зїхав? Ти б ще написав що ця “українська” церква існувала за часів Володимира-різновірця…Чи як його там-крестітєля… Так же, як не подобається, як зараз деякі знатоки в Росії пишуть про те, як Росія існувала за царя Гороха, так же і ти пишеш про існування Української церкви… Не сміши тапки больної баби Параски.
Для Славка Волинського (16.12.2008, 12:44)”“”“” Тому російсько-німецька війна 1941-1945 років, в якій зійшлись у двобої два колишні союзники та імперіалістичні хижаки, не була для нас “вітчизняною”, бо наша Вітчизна не Радянська Росія (СРСР), а Україна. Українці не були зобов’язані захищати окупаційний російський режим на своїх землях.”“”“
Відповідь:
Можливо, для твоєї Волині це і не була вітчизняна війна, а для більшості людей України це була сама дійсна ВІТЧИЗНЯНА війна проти німецьких фашистів і їх сателітів. Фашисти убили мільони людей в Батьківщині. Відверто кажучи, ти просто зараз агутєш за “німецький фашизм на терені України”… Мені аж дивно, як можуть перекрашуватись люди! ТИ ж колишній комуніст, агент КДБ, який писав доноси на своїх товаришів…і раптом така ненависть до того режиму… Чи це завжди так проходить у людей, які колись добровільно принижувались а потім отримали можливість хоча б у пресі “возздать по заслугам” колишнім роботодателям? Якась незрозуміла внутрішня провокативна повійна психологія людини… Ти не знаходиш це саме таким?
Я спробую проаналізувати майже всі твої пункти, за що ж ти так “любиш” Росію… і буду писати на них тут деякі анотації. Чи, можливо не треба?
Мені взагалі