Дивні речі наразі відбуваються у нашій країні. Стільки балаканини, а реальних справ – ні на копійку. Надихнули останні публікації в “Україні молодій” і мене щось з цього приводу сказати громадськості.
Як відомо з давніх давен, “диму без полум’я не буває”, а будь-який факт (це я Вам як випускник Академії МВС кажу) для переведення його у правову площину має бути якнайменше перевірений та документально підтверджений, не дивлячись на метушню навколо цього з боку інших можновладців. Інакше цей факт не вартий уваги, оскільки це – домисел або вимисел.
І от тільки-но домовилися правоохоронці дружно перевірити інформацію народних депутатів про можливі зловживання Сюзанною Романівною Станік, як у низькопробну гру PR–фахівців конфліктуючих “біло–синьої” та “помаранчевої” сторін включилася “політично незаангажована”, відповідно до норм Конституції України, Генеральна прокуратура. Диву даєшся! І про С.Станік “прокурорські” вже все з’ясували без розгляду матеріалів інших правоохоронців (чому мовчить В.Цушко та МВС? Що? Баба з возу – кобилі легше?). І перевірку хоч би яких наявних документів Мін’юсту зробили (їх вже в Інтернеті мабуть більше, ніж у О.Лавріновича). І кримінальну справу чи не проти самого керівництва нашої і без того замордованої спецслужби “за втручання у діяльність суду” завели. Мабуть хочуть все спихнути з хворої голови на здорову, нехай, мовляв, Служба відмивається, а ми “білі та пухнасті”. Ну і, скажіть мені після цього, чи не перетворилася наша Генеральна у вузькоспеціалізовану “пральню” іміджу всіх “обездолених та принижених” народними депутатами в своїх горе–зверненнях. Бо жодне з них щодо порушення законів на моїй пам’яті не дійшло до логічного в наслідку судового розгляду і відповідної правової оцінки.
І взагалі, що це за мода пішла у нинішніх “прокурорських”: вискакувати “перед батька в пекло”, говорити поперед того, щоб хоч би щось зробити?!
Зі сльозами болю, заздрості і образи за рідну “неньку – Україну” спостерігатиму я віднині по телевізору корупційні скандали в об’єднаній Європі, де лише натяк на можливе отримання якихось переваг від комерсантів державний службовець (тим паче такого рангу) не тільки подає у відставку, але й особисто публічно виправдовується, оприлюднюючи при цьому будь–які наявні у нього документальні матеріали, які свідчать про зворотне. Бо інакше – суд, тюрма. І не Сибір, зауважте! Це нас північні сусіди наші за радянських часів привчили чинити будь–який, у т.ч. матеріальний, тиск на представників влади, аби свого досягти. А народ? “Народ – бидлота, все стерпить”…
Мене, як пересічного приватного підприємця, котрий, слава Богу, ще не мав справи з органами прокуратури, зазначена ситуація не тільки бентежить, але й розгублює. Ну як мені власні попрані конституційні права захистити, якщо міліціянтам вони “до лампочки Ілліча”, а прокурорські з кожним роком, як кажуть мої колеги по цеху, беруть дедалі більше? Складається враження, що вони підтягнули до власних гаманців чи не всі сфери підприємницької діяльності. І головне, що ти їм зробиш? Бодай усміхнуться у відповідь прояву твоєї моральності, коли скажеш: “ну як Вам не соромно?”. А можуть і пристрелити руками особистої охорони.
Від себе особисто, хотів би зазначити, що це вже не перший випадок тиску з боку Генеральної прокуратури на інші правоохоронні структури. Згадайте хоча б те ж розслідування “прокурорськими” резонансних кримінальних справ щодо замаху на життя кандидата в Президенти Н.Вітренко. Міліціянт сказав: “можливо причетний”, прокурорський ляпнув: “винний”, а суддя розвів руками (мовляв спасибі друзі, що за мене все зробили) і поставив свій підпис… А замовник інциденту–то, досі не встановлений… Справу закрили і годі.
Сергій Нечипоренко, для «ОРД»
