Нарешті боротьба з корупцією в Україні досягла нечуваних висот, і народ має радість спостерігати, як „мурчащий” донецький прокурор втілює ідеали Майдану. Ще б пак: заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін вкупі з суддею Печерського райсуду столиці Інною Отрош урешті-решт викрили корупційне кубло. І де – у самому МВС. Оркестр – туш!
До „антикорупційного” процесу проти міністра внутрішніх справ Юрія Луценка Кузьмін готувався ретельно. У відповідності з дивовижним українським законодавством, корупція – це адміністративне правопорушення, а зовсім не хабарництво чи зловживання посадовим становищем. Корупція по-українськи – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Але за умови, якщо така діяльність не містить ознак кримінального злочину. Тому „важняк” ГПУ Медведєв спочатку виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо пана міністра (у протилежному випадку суд був би зобов’язаний повернути адміністративні матеріали в Генпрокуратуру). А потім – склав два протоколи щодо Луценка, виявивши в його діях аж два корупційні вчинки: дострокове присвоєння звання „полковник” заступникові міністра Новикову та вручення нагороди міністра — іменної зброї – підприємцю з Донецька.
Чи доречно було роздавати такі нагороди чи достроково підвищувати в званні заступника міністра, який, між іншим, перебуває на посаді генерал-лейтенанта – то розмова окрема. Урешті-решт, прокуратура повинна здійснювати нагляд за роботою органів дізнання, яким є міліція, і у випадку виявлення незаконних наказів чи розпоряджень міністра опротестовувати їх за встановленим законом порядком. Питання інше – які саме матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги отримав Луценко в результаті нагороди підприємця чи підвищуванні в званні свого заступника? І чи можна вважати корупційними дії, які не принесли правопорушникові жодних благ?
Втім, Кузьмін над такими подробицями явно не замислювався, як і суддя Отрош. Вочевидь, сподіваючися на те, що постанови судів по адміністративних справах є остаточними, оскарженню не підлягають і Луценко все однаково не зможе подати апеляційну скаргу на прокуроросько-суддівський вітвір. Між тим, мусимо трішки засмутити Рената Равелійовича. Річ у тім, що подібні постанови судів можуть переглядатися головою відповідного апеляційного суду або Головою Верховного Суду України в порядку нагляду. Раніше керівники вищої судової інстанції робили це неодноразово й неодноразово скасовували „корупційні” постанови саме тому, що під час адміністративного провадження не виявлявся інтерес або корисливий мотив правопорушника. Як приклад, подаємо витяг з постанови Голови Верховного Суду України Віталія Бойка, надруковану у „Віснику Верховного Суду України” №3 за травень-червень 2002р.
ГОЛОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Постановою судді Ворошиловського районного суду м. Донецька від 12 червня 2001 р. на підставі ч. 1 ст. 8 Закону “Про боротьбу з корупцією” (далі — Закон) на П. було накладено штраф у розмірі 350 грн.
П. визнано винною в тому, що вона, перебуваючи на посаді начальника відділу відрахування податкової заборгованості державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька, 11 і 12 квітня 2001 р. підготувала декілька розпоряджень, якими було відновлено операції на рахунках ряду суб’єктів господарської діяльності за наявності в них податкової заборгованості. Ці дії розцінені суддею як надання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, незаконних переваг юридичним особам під час підготовки рішень і кваліфіковані за п. “г” ч. 3 ст. 5 Закону.
За змістом Закону, обов’язковою ознакою, за якою будь-яка неправомірна чи неетична поведінка осіб, уповноважених на виконання функцій держави, визнається корупційною, є корисливий або інший особистий їх інтерес або інтерес третіх осіб. Тому при з’ясуванні суб’єктивної сторони будь-якого з передбачених цим Законом корупційних правопорушень, у тому числі й такого, як надання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, незаконних переваг юридичним особам при підготовці і прийнятті рішень, належить установлювати наявність інтересу, яким керувався правопорушник. Проте таких даних ні в мотивувальній частині судового рішення, ні в матеріалах справи немає.
Залишено суддею без уваги й ту обставину, що суть надання незаконних переваг полягає в тому, що воно відбувається в умовах конкурсу, коли особа, котра його проводить, готує чи приймає рішення на користь того претендента, який фактично не має на це права, і при цьому порушуються інтереси тих або інших законних претендентів.
Даних про те, що відновленням банківських операцій на рахунках названих юридичних осіб на підставі зазначених розпоряджень були порушені законні інтереси інших осіб, які б також на це претендували, в матеріалах справи теж немає.
Таким чином, висновок суду про те, що П., підготувавши ці розпорядження, надала незаконні переваги юридичним особам, є необгрунтованим. Самі ж по собі підготовка і прийняття незаконних рішень ще не можуть свідчити про корупційний характер дій правопорушника. У такому випадку особа може нести відповідальність (у разі доведеності її вини) за інші види правопорушень, але не за ті діяння, які передбачені Законом.
З урахуванням наведеного Голова Верховного Суду України постанову судді Ворошиловського районного суду м. Донецька від 1 червня 2001 р. скасував, а справу провадженням закрив за відсутністю в діях П. складу корупційного правопорушення, передбаченого п. “г” ч. 3 ст. 5 Закону.
«ОРД»
